Марк Фалкс - Звільни свого внутрішнього римлянина

Найвища повага, що оточує цю посаду, означає, що більшість весталок не мають ніякого бажання виходити заміж або народжувати дітей. Найсуворіше покарання чекає на тих, хто не зміг дотриматися високих стандартів, що їх вимагає посада весталки. Великий понтифік особисто розслідує будь-які звинувачення в порушеннях і стежить за виконанням призначеного покарання. За незначні проступки весталок б’ють різками. Але тих, хто знехтував служінням богині, карають жалюгідною і ганебною смертю. Їх, іще живих, одягають у погребальний одяг і везуть на катафалку в супроводі урочистої похоронної процесії. Смутні рідні та друзі йдуть слідом та голосять. Неподалік Коллінських воріт процесія зупиняється біля підземної камери. У маленькому підземеллі є ліжко, лампа і стіл, на якому лежить трохи їжі. Великий понтифік здіймає руки до небес і промовляє молитву, а потім підводить засуджену весталку до звичайного ката, який допомагає їй спуститися драбиною вниз, до камери. Коли дівчина опиняється на самому дні, драбину витягають і засипають яму землею, доки майданчик не стане рівним, і тоді весталка залишається у своїй підземній камері помирати повільною смертю.

Мені одного разу не пощастило бачити, як такій страті за наказом імператора піддали старшу весталку. Багато хто вважав, що її було несправедливо звинувачено в недотриманні цноти, і те, як вона зустріла свою смерть, тільки посилило ці сумніви. Спускаючись до камери, вона зробила все, щоб не заплямувати власної гідності. У якийсь момент її вбрання зачепилося за драбину, і вона обернулася, щоб його підібрати. Коли кат запропонував їй руку, вона з огидою відсахнулася, уникаючи контакту з людиною такого низького походження, і всі присутні побачили, що сама вона так і залишилася чистою, бездоганною та цнотливою. Гордо і граційно вона спустилася під землю в свою гробницю і померла благочестиво та шляхетно.

Вам, можливо, захочеться запитати, як викривають невірних весталок. Часто богиня сама посилає знак, гасить священний вічний вогонь, який горить у її храмі. Це те, чого римляни бояться найбільше, вважаючи дуже поганим знаком — передвісником руйнування міста. Після того як зі злочинною весталкою буде покінчено у спосіб, описаний вище, священний вогонь наново внесуть до храму, і це супроводжуватиметься великою кількістю смиренних молитовних ритуалів, спрямованих на те, щоб умилостивити ображену богиню і відновити належний лад.

Причина, з якої держава так серйозно ставиться до релігійних питань, є досить простою: боги допомагатимуть римлянам рівно настільки, наскільки будуть ними задоволені. Тож виходить, що більше римляни вдовольнятимуть своїх божественних покровителів, то більших успіхів досягнуть. Своєю владою над світом ми зобов’язані благочестю, з яким ушановуємо наших богів, і зберігатимемо цю владу так довго, як це дозволять нам наші боги.

Боги беруть активну участь у завойовницьких походах римлян. Наприклад, перш ніж розпочати війну із сирійським царем Антіохом, сенат пообіцяв Юпітеру великі дари, якщо боги пошлють нам перемогу. Цю обітницю було принесено за посередництва Великого понтифіка, котрий промовив таку формулу: «Якщо війна, яку римський народ вирішив вести проти царя Антіоха, буде переможною, ми влаштуємо на твою честь, о Юпітере, великі ігри, що триватимуть протягом десяти днів, і принесемо щедрі грошові дарунки в усі твої святилища». Коли ми облягаємо місто нашого супротивника, військові жерці звертаються до богів нашого ворога, щоб прихилити їх на наш бік, і пояснюють, що під час пограбування міста до їхніх статуй ставитимуться з пошаною й опісля також продовжать їх шанувати. Без сумніву, богів значно більше приваблює можливість зробитися предметом поклоніння могутніх римлян, ніж якоїсь слабкої держави, що розпадається. «Боже чи богине, — оголошують наші жерці, — ти, хто охороняє мешканців цього міста, я молюся до тебе і шанобливо закликаю тебе залишити цей народ і це місто, покинути їхні споруди, храми та будинки й уразити людей страхом і жахом. Переходь до Рима! Наше місто і храми будуть для тебе приємнішими, а ми, римляни, будемо так дбайливо піклуватися про тебе, що ти відчуєш велику різницю. Якщо ти зробиш це, я даю обітницю, що ми зведемо тобі храми і влаштуємо ігри на твою честь».

Перш ніж стати до бою, ретельно вивчають знамення. Наприклад, перед тим як ми нанесли поразку самнітам [49] Самніти — давньоіталійські гірські племена. Первісна територія розселення — Самній, місцина у горах Середньої Італії. , наше військо було таким упевненим у перемозі і в безумовній підтримці небес, що солдати кричали від нетерпіння, вимагаючи скоріше вести їх у бій. Але консул, який очолював військо, знав, наскільки важливо перевірити, чи підтримують нас боги. Він наказав жерцям уважно стежити за знаменнями; відтак священним курям дали ритуальне зерно. Охоплений тим самим радісним збудженням, що переповнювало і римські війська, жрець відмовився вірити своїм очам, коли кури не захотіли клювати корм. Тому він доповів, що кури клювали корм із такою жадібністю, що зернятка сипалися з їхніх дзьобів. Надзвичайно задоволений цією звісткою, консул оголосив, що більш сприятливого знамення годі чекати, та наказав почати підготовку до битви.