Марк Фалкс - Звільни свого внутрішнього римлянина

На кожне своє заняття ми, римляни, маємо відповідний ритуал. Тому вам доведеться вивчити, як правильно підступатися до богів залежно від того, чого ви від них хочете. Що ж до самих богів, то їм немає ліку, наче зорям на небі, їхніми іменами можна заповнити десяток томів, і зосереджуватися необхідно виключно на тих, кого потребуєте саме ви. У сільській місцевості, наприклад, фермами опікується Русина, а в горах це робить Югатин, за пагорбами наглядає богиня Коллатина, а за долинами — Валлонія. Що ж стосується посівів, Сія охороняє насіння, доки воно не проросло, а Сегетия — паростки, що піднялися над землею. Прозерпіна приставлена до проростаючого насіння, Нодут стежить за вузликами колінець стебел, а Волютина охороняє оболонку, що підтримує колосок. Богиня Матута відповідає за процес дозрівання, а Флора — за зернові під час їхнього цвітіння. Зібраний і закладений на зберігання врожай охороняє богиня Тутиліна. Коли коренеплоди викопують із землі, це робиться під наглядом богині Рунцини. І це лише невелика частина ритуалів! Хочете провести конкретний ритуал, присвячений якомусь одному, потрібному вам богові, у визначений час і за всіма правилами — будьте уважними до кожної деталі. Навіть вхід до вашого будинку має бути поділеним на зони впливу між трьома богами. Двері належать Форкулу, завіси — Кардеї, а поріг — Ліментину.

Первосвященник нашої релігії, Великий понтифік, наділений найбільшою владою. Спочатку до його обов’язків належало підтримувати в робочому стані дерев’яний міст через Тибр, звідси й походить його титул «Верховний будівельник мосту». Але і Великий понтифік, і підпорядковані йому жерці відповідають за набагато важливіші речі. Саме їхнім обов’язком є підтримувати в належному стані метафоричний міст, який з’єднує богів і людей. Вони виступають суддями в релігійних диспутах між римлянами — як простими містянами, так і магістратами. Саме вони приймають рішення про закони, пов’язані з дотриманням релігійних обрядів. І саме вони розбираються в тому, чи правильно жерці та магістрати виконують свої релігійні обов’язки, і стежать, аби обряди виконувалися згідно зі священним законом. Вони тлумачать усі питання, пов’язані з ушануванням богів, а якщо хто-небудь насмілиться не послухатися їхніх розпоряджень, що стосуються релігії, священники можуть покарати таку людину відповідно до тяжкості скоєного нею вчинку. Самі вони в релігійних справах не підлягають ані суду, ані покаранню і не є підзвітними сенату римського народу.

Ці найсвятіші з усіх римських мужів також відповідають за відбір найсвятіших із усіх римських жінок — шести дів-весталок. Якщо ви бажаєте цієї великої честі для однієї зі своїх доньок, дізнайтеся спочатку, за якими критеріями їх обирають. Дівчинку беруть у весталки у віці між шістьма та десятьма роками. Обоє її батьків на цей момент мають бути живими. Кандидатка не може мати ніяких порушень мовлення чи слуху, а також ніяких видимих фізичних розладів. Жоден із її батьків не може бути в минулому рабом або займатися недостойною роботою: бути м’ясником, рибником, актором або кимось подібним. Батькові дівчинки, окрім того, слід бути жителем Італії.

Згідно з традицією, на розсуд Великого понтифіка, спочатку відбирають двадцять кандидаток у весталки. Остаточний відбір має відбуватися за допомогою жереба. Але в наші дні це навряд чи буває необхідно. Якщо котрийсь батько зі шляхетного роду пропонує понтифіку свою дочку, то священнику дозволяється її прийняти за умови, що її кандидатура не суперечить ніякому релігійному законові. Пошана, пов’язана із цією посадою, означає, що список претенденток поповнюється безперервно, тож немає необхідності обирати кого-небудь випадковим чином.

Щойно молоду весталку вибрано, її відразу супроводжують до храму Вести, розташованого на краю римського форуму, біля Палатинського пагорба, і там доручають Великому понтифіку. Першосвященник символічно хапає її за руку і вириває з обіймів батька, нібито захоплену на війні здобич. У цей момент дівчина виходить із-під батьківської влади і одержує право складати заповіт. Потім понтифік каже їй: «Я приймаю тебе, як таку, котра виконала всі вимоги закону, аби зробитися жрицею Вести, щоб ти виконувала всі обряди, які закон наказує виконувати весталці на благо римського народу». Весталки живуть у храмі богині, куди вдень може зайти будь-хто і побачити їх. Але вночі до будівлі не можна заходити жодному чоловікові. Від весталок вимагається не оскверняти себе заміжжям протягом тридцяти років, а замість цього присвячувати себе принесенню жертв і виконанню інших обрядів, викладених у священному законі. Перші десять років вони навчаються своїх нових обов’язків, наступні десять — їх виконують, а в останнє десятиліття передають досвід новеньким. По закінченні тридцятилітнього терміну служіння вони можуть вийти заміж, після того як знімуть із себе головні пов’язки та інші відзнаки, пов’язані з їхнім служінням. Деякі з них дійсно виходили заміж, але всі були такими нещасливими у шлюбах, що більшість весталок розглядають це як помсту богині тим, хто її покинув. Через те багато з них залишаються дівами і живуть у храмі до кінця своїх днів.