Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

«Правий сектор» у російських медіях описували як «американський підрозділ», а отже, організацію, підпорядковану ляльководам із Вашингтона [371] ‘Американский сектор’, Совершенно секретно , 17 июня 2014; Александр Жилин: «Правый сектор» — американский инструмент давления’, Накануне , 12 октября 2015. , а у сценах допитів українських в’язнів на російському телебаченні постійно повторювалися такі твердження [372] ‘Накануне G20: «Пленный майор ВСУ признался в подготовке терактов»’, REGNUM , 4 июля 2017; ‘Пленный украинский солдат признал ВСУ «карательной армией»’, Правда.Ру , 27 февраля 2018; ‘Захваченный украинский солдат признался: «НАТО готовит нас к наступлению»’, Пятый канал , 2 июня 2018. .

1. Українські війська укомплектовано симпатиками нацистів.

2. Їх навчає та підтримує Захід.

3. Вони свідомо вбивають цивільне населення.

4. Чинити опір Росії марно, тому українці мусять капітулювати.

Нападки на український націоналізм розпочалися у 1928–1932 роках, коли більшовицьке керівництво ставлення до націонал-комунізму, що передувало реабілітації Російської імперії, російських націоналістів, воєначальників та істориків. Від середини до кінця 1930-х років радянський режим намагався дедалі більше розмити межу між радянською та російською ідентичностями й російським націоналізмом та радянським патріотизмом. Завдяки «відновленню в часи війни етнічної ієрархії» російський народ став «старшим братом» і «провідним народом» [373] David Brandenberger. “...It is Imperative to Advance Russian Nationalism as the First Priority”: Debates within the Stalinist Ideological Establishment, 1941–1945’, in Ronald G. Suny and Terry Martin, eds., A State of Nations: Empire and Nation-Making in the Age of Lenin and Stalin (Oxford; New York: Oxford University Press, 2001): 287. .

Український історик, голова Центральної ради Михайло Грушевський, який був членом партії українських есерів, став жертвою цієї переорієнтації в радянській національній політиці. На початку 1930-х років його зарахували до «буржуазних істориків», а погляди вченого заходилися класифікувати як «націонал-фашистські» [374] Сергій Єкельчик. Імперія пам’яті: Російсько-українські стосунки в радянській історичній уяві (Київ: Критика, 2008): 40. . У другій половині 1930-х років та під час Другої світової війни, коли російський великодержавний націоналізм було цілковито реабілітовано, поняття «українські націоналісти» фактично стало тотожним «фашистам» і, згодом, «нацистським колабораціоністам». На адресу українських істориків та політичних лідерів, учасників українських військових формувань, які воювали за незалежність, починаючи від козацтва й до сучасності, вірних Української греко-католицької церкви та українців, які відзначилися в боротьбі за незалежність, лунали антинаціоналістичні тиради. Нападки на український націоналізм і уславлення російського націоналізму «звелися до перевиховання народів СРСР задля ототожнення їх із радянською сучасністю і російським імперським минулим» [375] Єкельчик. Імперія пам’яті : 65–66, 77, 95, 102–3, 105–6, 128. .

Від 1940-х років радянські нападки на український націоналізм дедалі більше були спрямовані у бік західних українців, яких, як і в Російській імперії, вважали «зараженими» і відмежовували від російськомовних мешканців сходу та півдня України. «Бандерівці» — це усього лише новіший термін, що прийшов на зміну давнім зневажливим окресленням українських націоналістів, як-от «мазепинці» та «петлюрівці». У Російській імперії українці мусили обирати між тим, щоб «погодитися на переслідування як “мазепинці”, на самознищення як “малороси” чи на зневагу як “хохлы”» [376] Myroslav Shkandrij. ‘Colonial, Anti-Colonial and Postcolonial in Ukrainian Literature’ in Jarosław Rozumnyj, ed., Incomplete Nation: Twentieth Century Ukrainian Literature: Essays in Honor of Dmytro Shtohryn (Kyiv: Kyiv Mohyla Academy Publishing House, 2011): 284. . Більшовицька традиція означення західних українців як найбільш підозрілої групи українського народу виникла в 1930-х роках і була скерована проти галичан, які раніше переїхали до радянської України, аби долучитися до кампанії українізації (коренізації) [377] Bertelsen and Shkandrij. ‘The Secret Police and the Campaign against Galicians in Soviet Ukraine, 1929–1934’. . У часи «великого терору» наприкінці 1930-х років вистачало лише продемонструвати прихильність українській ідентичності, не кажучи про її активне поширення, щоб людину арештували, піддали тортурам і стратили органи НКВС. Таким чином до початку Другої світової війни було винищено значну частину української інтелігенції.