Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Російські націоналісти та їхні маріонетки у своїй інтерпретації минулого та ідентичності усе перевертають догори дригом: це не вони сепаратисти, а українці. Оскільки українці та росіяни є «одним народом», то саме перші, точніше, «фашисти» з їхнього числа, і є сепаратистами, які прагнуть відірватися від «великоросів» та своєї природної російсько-євразійської домівки. Ґіркін перекладав відповідальність за політичний розкол на супротивника, кажучи, що сепаратисти — це українська влада, бо вона хоче відірватися від «російського світу» [283] Franchetti. ‘Russian Nationalist Warns Putin Risks Being Toppled “Tike the Tsar”’. . За його словами, «справжні сепаратисти є лише в Києві, оскільки хочуть відокремити Україну від Москви» [284] Benjamin Bidder. ‘Russian Far-Right Idol: The Man Who Started the War in Ukraine’, Spiegel Online , 18 March 2015. . У цьому сенсі в російській націоналістичній думці мало що змінилося з XIX — початку XX століття: «український сепаратизм», тобто прагнення до самостійності, і надалі вважають штучно сконструйованим і пропагованим із Заходу.

Якщо Донбас «російський», як стверджують приїжджі та місцеві російські націоналісти, то не Кремль, а українці є загарбниками. Відповідаючи на питання про російське вторгнення РФ, російський найманець сказав: «Чому ж вторгнення? Це російська територія. Ми визволяємо її» [285] Mark Franchetti. ‘Ukraine Licks Wounds as Guns Go Quiet’, The Sunday Times , 7 September 2014. . Інший російський солдат, який також воював на Донбасі, заявив: «Люди кажуть, що ми перебуваємо у чужій країні, але це не так. Це наша земля. Ця війна не просто матеріальна, вона духовна. Це боротьба проти цінностей західного світу». «Американці, — продовжив він, — не повинні намагатися побудувати демократію в інших місцях» [286] Courtney Weaver. ‘Café Encounter Exposes Reality of Russian Soldiers in Ukraine’, Financial Times , 22 October 2014. .

Російські націоналісти зазвичай не вважають, що воюють в іноземній країні, і відкидають думку про агресію РФ, позаяк Україна й Білорусь входять до складу «Росії». Білоруси — це штучна нація, а українці насправді є росіянами, стверджують у Російському інституті стратегічних досліджень [287] Александр Роджерс. ‘Украина — это всё равно Россия’, Журналистская правда , 2 июня 2016; Адам Курцевич. ‘«Неизбежно пределы постсоветских государств будут пересмотрены»: Что планируют для Беларуси российские государственные аналитики?’, Наша ніва , 28 мая 2016. . «Заступник міністра оборони ДНР» Басурін аж ніяк не є оригінальним у сприйнятті України як штучно створеної держави [288] Olearchyk. ‘Donetsk Faces a Creeping Russification’. .

Один із командирів збройних формувань «ДНР» Олександр Матюшин, який називає себе «православним фашистом», пояснює: «Ми боремося за визволення усіх російських земель, і ми готові дійти до Дунаю». І додає: «Ми повинні взяти землю, яка належить нам по праву, і повернути її назад до складу Святої Русі», — та обурювався через несправедливість, яка розділила «російський народ» [289] Tim Whewell. ‘The Russians Fighting a “Holy War” in Ukraine’, BBC , 18 December 2014. . Доброволець Російського імперського руху пояснив журналісту BBC , що мета його від’їзду на війну в Україні — захищати російський народ, російську націю, чиї предки жили там століттями». Він прагне «захищати людей, їхню культуру, мову та православну релігію». Таких самих, як він, російських імперіалістів рекрутують на війну за допомогою плакатів, що закликають: «Допоможіть росіянам Новоросії». Конфлікт на Донбасі став для них «священною війною російського народу» в обороні «Бога, Царя і Нації» [290] Tim Whewel. ‘Russia’s Imperialist Warriors’, BBC , 11 January 2015. .

Процес опанування Путіним владних висот і створення міцної держави, який сягнув кульмінації у цілковито авторитарній політичній системі, було протиставлено як антитезу нестійкій і слабкій російській державі 1990-х років. Натомість український національний рух історично був антиімперським та визвольним і, за виключенням ідеології та практики ОУН, переважно спирався на демократичні принципи. Після 1991 року національне будівництво стало важливим аспектом чотирикомпонентного транзиту України, кінцевою метою якого було «повернення до Європи», що вимагало побудови демократичної політичної системи [291] Yitzhak M. Brudny and Evgeny Finkel. ‘Why Ukraine Is Not Russia: Hegemonic National Identities and Democracy in Russia and Ukraine’, East European Politics and Societies , vol. 25, no. 4 (November 2011): 813–33. . Коли донецький клан намагався прийти до влади, фальсифікуючи вибори у 2004 році, або наслідувати авторитарну російську систему та вдаватися до повторної радянізації в 2010–2013 роках, українці мобілізувалися на дві демократичні революції [292] ‘Independent Ukraine between Two Viktors (2004–2014)’ in Taras Kuzio, Ukraine: Democratization, Corruption and the New Russian Imperialism (Santa Barbara, CA: Praeger): 77–116. .