Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Серпень — Росія стверджує, що запобігла планам української військової розвідки влаштувати терористичні акти у Криму

Вересень — Міжнародна комісія з питань безпеки польотів публікує остаточний звіт, що звинувачує Росію у поставці на Донбас комплексу «Бук», ракетою з якого було збито літак рейсу MH17

Жовтень — Росія забороняє Меджліс кримськотатарського народу

В окупованих районах Донеччини і Луганщини проходять постановочні «вибори»

12 жовтня — ПАРЄ ухвалює резолюцію «Засоби правового захисту у випадках порушень прав людини на окупованих українських територіях, непідконтрольних українській владі»

14 листопада — Опубліковано щорічний звіт прокурора Міжнародного кримінального суду щодо попереднього розслідування факту анексії Росією Криму

19 грудня — Генасамблея ООН ухвалює резолюцію «Стан із правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)»

2017

25 лютого — Указ президента України про нову доктрину інформаційної безпеки

16 травня — Указом президента України заборонено доступ до російських соціальних мереж, пошукових систем в інтернеті та послуг електронної пошти

1 вересня — Набула чинності Угода про асоціацію між Україною та ЄС

2018

18 січня — Верховна Рада приймає закон, за яким на зміну формально керованій СБУ «антитерористичній операції» на Донбасі з квітня приходить Операція об’єднаних сил, управління якою здійснює оперативний штаб Збройних сил

15 травня — Росія офіційно відкриває автомобільний рух «Кримським мостом», що з’єднує окупований півострів з її територією

14 вересня — Британський суд виносить ухвалу на користь України у спорі про «займ» на суму $3 млрд., наданий Росією Януковичу наприкінці 2013 року

1 листопада — Росія оголошує перелік контрсанкцій проти України

Російська анексія Криму, гібридна війна і пряма інтервенція Кремля на сході України спричинили радикальну трансформацію міжнародного політичного ландшафту, особливо в Європі, провіщаючи те, що дехто вважає другою «холодною війною». Влітку 2017 року, одразу після того, як США ввели нові, жорсткіші санкції проти Росії, традиційно ліберальна газета “ Washington Post” вийшла з передовицею під назвою «Ми на шляху до нової “холодної війни”», де провина за погіршення взаємин між західними країнами та Росією цілковито покладалася на останню. «За двадцять п’ять років після завершення “холодної війни” відносини [Вашингтона та Москви] знову перебувають у сильно замороженому стані. Що трапилося? Теперішня напруженість не виникла через те, що Сполученим Штатам раптом захотілося повернення свого старого суперника. Те, що сталося — це відповідь на поганий вибір, зроблений президентом Росії Владіміром Путіним. Цей вибір у Москві зробили свідомо, можливо, виходячи з особистих міркувань Путіна щодо внутрішньої та зовнішньої політики. Вони і є основною причиною наявної нині напруженості» [21] ‘We’re on the Road to a New Cold War’, The Washington Post , 31 July 2017. .

США та Україну росіяни найчастіше називають серед країн, найбільш вороже налаштованих до Росії [22] ‘Союзники и «враги» России. Европейская интеграция’, Левада-Центр . 20–23 мая 2016. . На Заході ж останнім часом закріпилася думка про Російську Федерацію як про супротивника, якому не можна довіряти, натомість необхідно протистояти. Ці уявлення не були результатом самих лише дій Москви проти України — йшлося про те, що ці дії сприймаються як елемент масштабної і багаторівневої атаки на базові принципи західного світу. Хоча анексія Криму та вторгнення на Донбас стимулювали стрімке погіршення американо-російських відносин, Європа почасти демонструвала нерішучість. Зокрема, у Німеччині деякі сили виявили готовність де-факто визнати за Росією мандат на володіння Кримом [23] ‘Christian Lindner: Germany Should Accept Crimean Annexation as “Permanent Provisional Solution”’, Politico , 6 August 2017. . Німецько-українські взаємини упродовж десяти років до кризи не відрізнялися міцністю, здебільшого через те, що Німеччина надавала пріоритет зв’язкам із Росією — причому настільки, що у 2009 році радник президента України Володимир Горбулін говорив американському послу про існування у Києві «двох посольств Росії», в одному з яких розмовляють німецькою [24] William Taylor, U.S. Ambassador to Ukraine, to Washington, DC, re. ‘Ukrainian-German Relations on the Rocks’, 16 March 2009, Wikileaks . . Навіть після загарбання Криму деякі представники німецької еліти підтримували «прагматичний курс» на пристосування до великої держави замість того, щоб захистити її жертву, що має набагато менші розміри та порівняно нетривалу історію незалежного існування [25] Susann Spahn. ‘Ukraine in the Russian Mass Media: Germany as an Example of Russian Information Policy’, in Timm Beichelt and Susan Worschech, eds., Transnational Ukraine? Networks and Ties that Influence(d) Contemporary Ukraine (Stuttgart: Ibidem-Verlag, 2017): 179–202. . У цьому вони спиралися як на спадщину «східної політики» ФРН ( Ostpolitik ) часів «холодної війни», так і на більш ранню геополітичну традицію зневаги до країн, розташованих між Німеччиною та Росією. Виступаючи у Бундестазі під час дискусії про історичну відповідальність Німеччини перед Україною, американський історик Тімоті Снайдер застеріг проти відродження «аж ніяк не безневинних» спроб «не зважати на народ, який не вважають народом», — спроб, що відгонять колоніальним минулим [26] Timothy Snyder. ‘Nazi Dreams of an Enslaved Ukraine: The Blind Spot of Germany’s Historical Memory’, Euromaidan Press , 23 June 2017. .