Тарас Винцковский - Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря

Внаслідок політики Тохтамиша у Криму поступово дедалі активніше формується самостійна орда. Наслідки цього проявилися вже через третину століття, коли Кримський улус перетвориться на самостійну державу, Тохтамиша як нащадка Чингізхана будуть вважати його засновником, а місцеві хани з династії Гераїв називатимуть себе його наступниками і прямими нащадками Чингізхана по лінії одного із синів хана Джучі. Утім, у короткотерміновій перспективі досягти успіху Тохтамишеві не вдалося — 1399 р. від зазнав поразки від керівного золотоординського хана Тимур-Кутлуга і ногайського еміра Єдигея.

Наступні двадцять років Крим занепадав внаслідок боротьби місцевої знаті з Єдигеєм за владу. У 1396—1397 рр. останній вторгнувся на півострів і взяв в облогу Кафу. Ель-Айні писав: «Спалахнула ворожнеча між Ідікі, який відібрав владу у Тохтамиш-хана, володаря країни Дештської, який сидів на престолі Берке, у землях Кипчацьких, і між володарем Кафи, міста на березі Криму, у руках генуезьких франків». Закріпитися в Криму Єдигеєві не вдалося — півострів переходив то до підставних ханів, що правили від його імені, то до нащадків Тохтамиша, однак ніхто з них не зміг утримати владу всерйоз і надовго.

Після загибелі Єдигея у 1419 р. на березі річки Яїк неподалік від Сарайчука доля Криму опинилася в руках литовського князя Вітовта (1392—1430 рр.), значення якого в регіоні було вагомим вже хоча б через близькість його володінь до півострова. 1421 р. за схвалення цим литовським князем і за спільної згоди представників кримських знатних родів Ширін і Барин ханом Криму став онук Тохтамиша і майбутній засновник Казанського ханату Улуг-Мухаммед. Він боровся за владу в Орді з Худайдатом, Бараком і сином Таш-Тимура Давлет-Берди. До 1426 р. Барак опанував східні землі Орди, що прилягала до володінь Тимура, Улуг-Мухаммед оволодів територією Сарая, а Давлет-Берди закріпився у Криму.

Бажаючи здобути підтримку Вітовта, Давлет-Берди прагнув налагодити з ним дружні стосунки. 2 травня 1426 р. якийсь кафський купець за дорученням хана Давлет-Берди писав литовському князеві: «Імператор (Давлет-Берди) вступив у Солхат і, перебуваючи у ньому, просить вашої милості; він розповів мені, що він ніколи не був ворогом вашим й не мав причин ворогувати з вами. Розповідають, що він хоче мирно правити державою без ворогування..., бажає встановити торговельні зв’язки з вами, як він встановив із сарацинами. Ми сподіваємося, що з нашого боку можуть бути встановлені добрі стосунки з Давлет-Берди так само, як він встановив із сарацинами. За татарським звичаєм він хотів би триматися братських торгівельних зв’язків, про що і просить вашу милість». Вітовт схвально відгукнувся на прохання хана, і, як зазначав Мацей Стийковський, «перекопським татарам... дав... на царство Керкильська (Кирк-єрська).... Давлет-Бердия».

Утім, закріпитися у Криму Давлет-Берди не зміг — уже навесні 1428 р. його не стало і Кримом знову оволодів Улуг-Мухаммед. Все той же Ель-Айні писав, що у 832 р. гіджри (1427—1429 рр.) «володарем Крима і прилеглих земель був Мухаммед-хан». У поверненні Улуг-Мухаммеда до влади важливо відзначити два моменти: роль місцевої татарської знаті і участь литовського князя. У подальшому саме тісна взаємодія цих двох складників призведе до виникнення незалежного від Великої Орди Кримського ханату. Справді, літопис повідомляє, що вирішальну роль у здобутті Улуг-Мухаммедом влади відіграли «старійшини ординські», які звернулися до Вітовта. Літопис свідчить, що ці представники, дізнавшись про перебування Вітовта у Києві, звернулися до нього з проханням затвердити їм нового царя, яким і став Улуг-Мухаммед.

До 1429 р. Улуг-Мухаммедові вдалося підкорити не лише Крим, але й усі володіння Джучидів на заході. 9 вересня 1429 р. у листі до Лівонського ордену Вітовт відзначав, що «цар Махмет наш друг писав нам, що він володіє тепер усім царством і Ордою, і через посла свого запропонував нам міцний союз». У іншому листі литовський князь називав Улуг-Мухаммеда наймогутнішим ханом, який міцно тримає в руках владу над Ордою. Насправді уся ханська могутність виявилася позірною — у Орді тривали усобиці, татари утікали до литовських земель у пошуках захисту. Після смерті Вітовта 1430 р. становище Улуг-Мухаммеда значно погіршилося, і до 1433 р. він втратив спочатку Крим, де до влади прийшов Саїд-Ахмад (1433—1435 рр.), а потім і Дешт-і-Кипчак, де почав правити Кичі-Мухаммад.