Тарас Винцковский - Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря

Мамаєві, жорстокому та розважливому правителеві, вдалося налагодити дружні відносини з Кафою, консул якої урочисто приймав темника у місті в жовтні 1374 р. і потім аж до 1381 р. висловлював «володареві Солхата» (самому Мамаєві або хану, який правив від його імені) глибоку повагу, відсилаючи зі своїми чиновниками численні послання і подарунки. Політична та економічна взаємодія Кафи та Солхата призвела до того, що 9 вересня 1380 р. генуезці взяли участь у Куликовській битві на боці татар під прапором Тулака, одного із підставних ханів Мамая. Утім, після поразки у Куликовській битві 1380 р. Мамаєві не вдалося сховатися в Криму, і в період між березнем і листопадом 1381 р. його було вбито на одному з базарів Кафи найманим убивцею, найманцем хана Золотої Орди Тохтамиша. Ймовірно, тіло Мамая було видано громаді Солхата для поховання, і його було поховано за межами міста у некрополі поблизу генуезьких воріт. 1995 р. на околиці Старого Крима експедиція Державного Ермітажа дослідила курган другої половини XIV ст. з похованням знатного ординського сановника або племінного вождя. За припущенням фахівців, скелет невисокого (близько 1,5 м) чоловіка може належати беглербекові Мамаю, якого його прибічники із солхатських містян поховали поза межами міста через острах розгнівати Тохтамиша.

Як бачимо, Кримський півострів і прилеглі до нього північнопричорноморські степи все ще продовжували номінально залишатися частиною Улусу Джучі, хоча реальна їхня залежність від золотоординських ханів послаблювалася або посилювалася залежно від поточних політичних обставин. Тимчасове посилення позицій Золотої Орди в Криму припадає 1380-ті рр., час правління хана Тохтамиша (1376—1395 рр.). У цей час у Кафі був затверджений новий золотоординський збирач податків «за старим звичаєм» і спеціальний чиновник для контролю за ханськими підданими у генуезькому міста. Тохтамиш активно співпрацював з генуезцями, які торгували у Солхаті і повернули собі (ймовірно, за надану можливість ліквідувати Мамая у Кафі) 18 селищ Готії та Солдайю. Фактично під владу італійської республіки перейшло усе кримське узбережжя від Боспора до Херсона, діставши назву Генуезька Газарія (від італійського «Хазарія»). На території від Алушти (Лусти) до Чембало виникло капітанство Готії з центром у фортеці Чембало (сучасна Балаклава). За це генуезці зобов’язувалися виступати проти «ворогів імператора», тобто ординського хана.

Утім, вже у 1385—1387 рр. між Кафою і Солхатом знову спалахнула війна, яка завершилася перемогою генуезців, на честь якої 15 травня 1387 р. у передмістях колонії було влаштовано святкове роздавання вина. 12 серпня того таки року було укладено мирний договір, за умовами якого генуезці закріпили свій контроль над ділянкою узбережжя східного Криму, збудувавши укріплений замок біля селища Отузи. Зауважимо, що близько 1393—1395 рр. владу в Криму на нетривалий час здобув Таш-Тимур, нащадок Уран-Тимура, який правив тут у 1260-ті рр. У 796 р. гіджри (1393—1394 рр.) на півострові карбували монету з легендою «Султан правосудний Таш-Тимур хан». Саме Таш-Тимур буде вважатися згодом ланкою, що поєднувала Джучидів і династію кримських ханів Гераїв.

У 1395—1396 рр. Золота Орда зазнала нищівної поразки у війні з Тимуром (Тамерланом). Розгромлений Тохтамиш втік до Литви, а у Сараї влада перейшла до Куюрчак-оглана, поставленого Тамерланом. Після підкорення Сарая «залізний кульгавець» ударив по Криму, де були зруйновані найважливіші міські центри півострова — Солхат-Крим, Судак, Херсон. Джерела повідомляють про вісімнадцятиденну облогу Кафи військом Тимура.

Сучасні дослідники піддають сумніву вторгнення самого Тимура до Криму, вважаючи, що арабські хроністи були недостатньо поінформовані про обставини того часу у Східній Європі і викривили інформацію. Справді, тимуридські хроністи Нізам ад-Дін Шамі та Шараф ад-Дін Йазді повідомляють лише про те, що Тамерлан дійшов до річки Узі (Дніпра), і нічого не говорять про вторгнення Тимура у Крим.

У будь-якому разі, лише з 1396 р. Тохтамишеві вдалося повернути контроль над Кримом, який він хотів використати як плацдарм для повернення влади у межах всієї Золотої Орди. Таким чином, у Кримському улусі вперше опинився Чингізид, прямий нащадок Чингізхана і носій легітимних прав на верховну владу в Улусі Джучі. Для того, щоб схилити на свій бік місцеву кримську знать, він активно роздавав її представникам численні привілеї і жалування. Це сприяло подальшому становленню кримоцентричної політичної свідомості представників місцевої аристократії, а значить — зародків ідей відособлення від Золотої Орди. Не випадково пізніше у історіографічній традиції джучидів Крим було міцно пов’язано із нащадками Тохтамиша, а сам півострів вважали «Тохтамишевим царевим юртом».