Кирилл Галушко - Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

309

Там само. — С. 179.

310

Там само.

311

Дорошенко Д. Історія України. — Т. ІІ. — С. 235.

312

Там само. С. 238—239.

313

Верстюк В., Дзюба О., Репринцев В. Україна від найдавніших часів до сьогодення: Хронологічний довідник. — К., 2005. — С. 290.

Голова Ради Міністрів Української Держави Сергій Гербель (14 листопада — 15 грудня 1918 р.)

Поряд з організацією курсів українознавства для вчителів початкових шкіл міністерство провадило реформування навчання в учительських семінаріях, де було введено предмети з української мови, літератури, історії, географії та методики викладання цих предметів314.

Водночас як Міністерству освіти, так і самим освітянам доводилося стикатися зі значними труднощами. Частина з них полягала в тому, що більшість української інтелігенції політично орієнтувалася на Центральну Раду і не сприймала гетьманський уряд як національний. Перебуваючи в полоні революційних настроїв, вона намагалася використати кожну публічну акцію не лише для критики гетьманського режиму, а й для відвертої антиурядової агітації. Місцева адміністрація, представники якої здебільшого належали до чиновництва з усталеними антиукраїнськими настроями, сприймали всіх українських патріотів як відвертих революціо­нерів, налаштованих творити «безпорядки» і «розрухи». Як зазначав Д. Дорошенко, учителі подекуди самі своїми виступами створювали труднощі в проведенні українознавчих курсів, оскільки провінційна адміністрація вбачала в них лише зайвий привід для революційного підбурювання населення. Подібні випадки не були поодинокими, що зрештою змусило прем’єр-міністра Ф. Лизогуба видати 25 червня спеціальне розпорядження губернським староствам, щоб вони «прихильніше ставилися до курсів і не ставали на перешкоді їх організації»315.

Не забувала гетьманська влада і про вшанування пам’яті видатних українських громадсько-політичних і культурних діячів, на честь яких були засновані спеціальні стипендії для учнів середніх загальноосвітніх шкіл. Загалом було заплановано надати 350 стипендій загальною сумою 77 500 крб316. Стипендії були імені Г. Сковороди, І. Котляревського, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, Т. Шев­ченка, М. Костомарова, П. Куліша, Марка Вовчка, О. Стороженка, І. Нечуя-­Левицького, С. Руданського, М. Старицького, Б. Грінченка, М. Драгоманова, І. Франка, М. Павлика, Івана Карпенка-Карого, М. Кропивницького, Лесі Українки, М. Коцюбинського, М. Лисенка, М. Чубинського, В. Антоновича, П. Житецького, Г. Шерстюка, К. Михальчука, О. Русова.

Окрему увагу уряду Української Держави було приділено мовному питанню, навколо якого тривали дебати в державних установах. Проблема запровадження української мови як державної фактично заторкнула всі напрями життєдіяльності нової влади. Мовне питання розглядали на засіданні Ради Міністрів 7 травня 1918 р. Більшістю голосів було прийнято рішення про визнання української мови державною мовою, запропоновано всім відомствам і установам в чотири­місячний термін вивчити державну мову. У судовому відомстві продовжував діяти циркуляр УНР, підписаний колишнім міністром судових справ С. Шелухіним про впровадження української мови в судочинстві. Міністри гетьманського уряду М. Василенко і Б. Бутенко вважали, що його варто було скасувати, оскільки тоді ще не була уніфікована канцелярія чинного судочинства317.

Натомість, на думку С. Шелухіна, судові норми в Українській Державі слід було переписати вже українською мовою, тобто реформування судової системи мало йти паралельно з переведенням її на державну мову318. За його ініціативи питання про мову було винесене на розгляд перших загальних зборів Державного Сенату, для чого С. Шелухін підготував доповідь про необхідність упровадження української мови, наголосивши при цьому, що поза Сенатом цей процес має політичну форму. Він же став автором законопроекту впровадження української мови в Українській Державі319.

Сімнадцятого травня міністр шляхів Б. Бутенко видав наказ про українізацію міністерства шляхів, у якому особливу увагу звернено на необхідність використання української мови не лише в самому відомстві, а й у всіх підконтрольних йому установах. Зокрема, мали бути забезпечені заходи з навчання державної мови працівників телеграфу320. Слід також наголосити, що 24 травня правописна комісія за головування І. Огієнка при Міністерстві освіти ухвалила «Найголовніші правила українського правопису»321.