Кирилл Галушко - Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

М. Василенко чітко визначив пріоритети своєї діяльності, про які заявив на раді міністерства 9 травня 1918 р. «…Я сюди прийшов не ламати, а продовжувати тут зроблене й бажаю найширшого та найглибшого розвитку української національної школи», — зауважував він. Відповідаючи на запитання колег про долю українізації освітньої галузі, міністр наголошував, що прагне зробити українську буржуазію прихильницею цієї справи, хоче відійти «від суперечок на національному ґрунті», оскільки на них «марно витрачається багато часу й сили, а наслідки цього для діла невеликі». «Я маю своїм завданням мирити національні течії, по змозі уникаючи тих суперечок, але ніяк не покидаючи гасла нашого Уряду: самостійна національна Українська Держава», — зазначав він далі301. Ці слова міністра народної освіти можна визначити як основне кредо, згідно з яким провадилася вся освітня політика 1918 р. Намагаючись уникати політичного протистояння, М. Василенко зумів розгорнути плідну та систематичну роботу з реорганізації системи освіти, ураховуючи насамперед національні інтереси українців. Протягом усього періоду своєї діяльності йому не раз доводилося чути звинувачення в згортанні українізації шкільної освіти, поступливості українофобам і т. д., але з відстані подій цілком очевидно, що це був найбільш результативний період у розвитку національної освіти, який заклав міцний фундамент для будівництва української школи та зламати який тривалий час не вдавалося навіть радянській владі.

298

Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле. — С. 355.

299

Там само. — С. 357.

300

Дорошенко Д. Історія України. — Т. ІІ. — С. 233—234.

301

Там само. — С. 234.

Голова Ради Міністрів Української Держави Федір Лизогуб (травень — 14 листопада 1918 р.)

Дієвим кроком у цьому напрямі став обіжник Міністерства народної освіти і мистецтва про утворення національної нижчої початкової школи з 1918/1919 навчального року, виданий 22 липня. Це розпорядження було надіслане губернським і повітовим народним (земським) управам та місцевим комісарам з народної освіти. У документі констатовано, що в багатьох місцевостях нижча початкова школа перейшла на українську мову викладання. Водночас через брак коштів, підручників і вчителів частина земств не змогла виконати цей урядовий (ще Тимчасового уряду) указ. «В час, коли наша Держава творить культурно-­національні цінності (одкриває українські Державні Університети, Академії, гімназії і т. п.) і напружує всі духовні й матеріальні сили, щоб дати українському народові рідну національну школу… нижча початкова школа для українського народу мусить обов’язково як слід приготовитись до навчання на українській мові», — зазначено в цьому розпорядженні. Міністерство вимагало з’ясувати всі потреби на місцях для того, щоб на всій території України початкова школа стала українською302.

Інший не менш важливий обіжник міністерства від 5 серпня 1918 р. стосувався утворення національної вищої початкової школи з наступного навчального року303. Міністерство зверталося до всіх губернських і повітових земських і міських управ, які опікувалися вищими початковими школами, налагодити «справу утворення національної вищої початкової школи з початку наступного 1918/1919 шкільного року по всій Україні» в усіх навчальних закладах, «в яких склад учнів переважно із української людності (українців більше 50 %)». Водночас було запропоновано «в тих вищих початкових школах, котрі в минулому шкільному році перейшли до викладу української мови, а також у тих, котрі відкриваються з початку цього року для українських дітей, навчання всіх предметів у школі вести українською мовою і для цього призначити відповідний педагогічний персонал». За умови, коли українців у цих навчальних закладах було менше половини, пропонувалося ввести «дисципліни по українознавству (українську мову, історію і географію України) і викладати їх тою мовою, яка вживається в школі, або українською, коли діти як слід розуміють її»304. Як бачимо, Міністерство освіти, незважаючи на критику з боку представників української інтелігенції і традиційних українських партій, ужило максимально можливі заходи щодо українізації початкової школи. Відомство надавало цьому питанню особливої ваги, весь час підкреслюючи, що «українська національна школа, вся головна основа відродження народу, мусить бути особливо добре і завчасно забезпечена всім, що гарантує прямий і вільний перехід всякій українській дитині до самих верхів шкільного національно-виховуючого навчання»305.