Кирилл Галушко - Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

230

Українська Держава (квітень — грудень 1918 року). Документи і матеріали: у 2 т. — Т. 2. — К., 2015. — С. 37—39.

231

Українська Держава (квітень — грудень 1918 року). Документи і матеріали: у 2 т. — Т. 2. — К., 2015. — С. 37—39.

232

Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. — Т. 2. — С. 128—130.

233

Україна: Хроніка ХХ століття: Рік 1918. — С. 182—183.

234

Нова Рада. — 1918. — 12 травня.

235

Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1918. — С. 191.

236

Україна: Хроніка ХХ століття. Рік 1918. — С. 200.

237

Там само. — С. 209.

238

Нова Рада. — 1918. — 23 червня.

239

Дорошенко Д. Історія України. — Т. ІІ. — С. 197.

Міністр внутрішніх справ Української Держави Ігор Кістяковський

Десятого травня 1918 р. уряд розповсюдив декларацію про характер, завдання і методи діяльності уряду, у якій, зокрема, зазначено, що він планує провести земельну реформу, поставивши собі неодмінною метою задовольнити земельні потреби малоземельних та безземельних хліборобів. «Сильне своїм господарством селянство є підвалиною народного добробуту в такій хліборобській країні, як Україна… Правительство не зупиниться перед ніякими жертвами, аби утворити на Україні селянство здорове, забезпечене землею, здатне піднести до найвищої міри її добробут», — наголошено в урядовому повідомленні240.

Головні принципи земельної реформи базувалися на відновленні приватної власності на землю, поверненні її в товарний обіг. Водночас уряд був свідомий, що продаж землі без державного контролю може спричинити масову ліквідацію середнього землеволодіння, спекулятивну скупку земель. У доповіді міністра шляхів Б. Бутенка «Господарсько-економічне життя в Україні» на засіданні уряду було визначено державні пріоритети в аграрній сфері: зокрема, захист і зміцнення дрібної власності, установлення граничного розміру землеволодіння та викуп державою надлишків, надання можливості дрібним землевласникам збільшити своє земельне господарство внаслідок купівлі землі. Особливу увагу приділено культурному розвитку сільського господарства, що повинно було значно підвищити сільське виробництво, а відповідно й прибутки власників і водночас суттєво вплинути на посилення податкових надходжень241. Отже, уряд Української Держави прагнув зберегти отриманий баланс різних масштабів землеволодіння.

Міністерство землеробства, що його очолював харківський дідич, учений-агроном і земський діяч В. Колокольцов, щирий прихильник утворення в Україні міцного економічно самодостатнього хлібороба, з перших днів своєї діяльності зіткнувся з неприхованим саботажем середньої та нижчої ланки відомства. Остання практично повністю була сформована з представників Української партії есерів, які влаш­тували справжню обструкцію новому міністрові, організували страйк проти нього і звинувачували в «поході проти українців»242.

Для забезпечення прав приватної власності в аграрній сфері 18 травня Міністерство внутрішніх справ поширило циркуляр про повернення землі поміщикам. Згідно з цим розпорядженням земле­власникам повертали вилучене в них селянами рухоме майно, вирубаний ліс, зокрема й отримані за розпорядженням земельних комітетів. За невиконання наказу вводилася карна відповідальність. Розпочалася ревізія земельних комітетів243. Як відомо, грамотою гетьмана від 29 квітня 1918 р. на місцях були скасовані земельні комітети Центральної Ради, створені в другій половині листопада 1917 р. На їх роботу було чимало нарікань ще за часів республіканської влади, зокрема за те, що не протистояли самочинному захопленню та знищенню маєтків, а подекуди лише сприяли поглибленню розрухи та хаосу на селі244. Міністерство розпочало формувати регіональні управління хліборобства та державного майна, а також губернські, повітові, волосні земельні, земельно-ліквідаційні та особливі комісії.

Поряд із земельними комісіями Рада Міністрів утворила тимчасові повітові та губернські земельно-ліквідаційні комісії, які мали розглядати справи про відновлення порушеного володіння й користування землею, про повернення відібраних після 1 березня 1917 р. підприємств, рибних ловів, знаряддя та всякого рухомого майна, про відшкодування збитків і винагороду за користування майном, про розрахунки за посіви на чужих землях без дозволу власників, володарів чи орендарів тощо.