Кирилл Галушко - Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

249

Дорошенко Д. Історія України. — Т. ІІ. — С. 199—200.

250

Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917—1921 рр. // Україна крізь віки. — Т. 10. — К., 1999. — С. 119.

251

Гай-Нижник П. Фінансова політика уряду Української Держави гетьмана П. Скоропадського (29 квітня — 14 грудня 1918 р.). — К., 2001. — С. 283.

252

Там само.

253

Дорошенко Д. Історія України. — Т. ІІ. — С. 202.

254

Нова Рада. — 1918. — 11 червня.

255

Савченко В. Павло Скоропадський — останній гетьман України. — Х., 2008. — С. 223—224.

256

Нова Рада. — 1918. — 13 липня.

Міністр фінансів Української Держави Антон Ржепецький

Критичну ситуацію в аграрному секторі, пов’язану з масовими селянськими заворушеннями, 20 липня обговорювали на засіданні Ради Міністрів. Голова уряду Ф. Лизогуб повідомив пропозицію гетьмана ввести військовий стан у Звенигородському, Таращанському, Уманському, Сквирському і Канівському повітах Київщини, де рух набрав найбільшого поширення. Проте урядовці не підтримали цю ідею, оскільки без національних військових формувань держава, використовуючи тільки німецькі й австро-угорські війська, ризикувала стати ще більш залежною від союзників257. Відомий український історик, засновник українського гетьманського руху В. Липинський, аналізуючи помилки гетьмана П. Скоропадського, однією з них, чи не найбільшою, вважав «безсилість і пасивність» уряду Української Держави супроти «каральних експедицій», організованих найбільш деструктивними силами і провокаторами, які дискредитували серед селянства ідею української державності258.

У 1918 р. в Україні тривало подальше скорочення промислового виробництва. Революційні події, військове протистояння з більшовицькою Росією, втрата контролю над промисловістю з боку держави, посилення робітничого руху спричинили різке падіння продуктивності праці в промисловості та на залізничному транспорті. На металургійних заводах Півдня з 63 доменних печей на кінець травня 1918 р. працювало 4, а на кінець серпня — лише 2. До осені зі 102 мартенівських печей у дії було тільки 7. Виплавляння чавуну в 1918 р. скоротилося порівняно з 1913 р. в 11 разів, сталі — у 13, видобуток залізної руди — у 17. За підрахунками міністра шляхів Б. Бутенка, залізниця могла дати в 1918 р. збитків на суму 600 тис. крб259.

Однією з авторитетних організацій, яка свого часу підтримала прихід до влади П. Скоропадського, був Протофіс — Союз промисловців, торгівців, фінансистів, офіційно сформований 15—18 травня 1918 р. на своєму установчому з’їзді. У роботі зібрання взяли участь прем’єр Ф. Лизогуб, міністри С. Гутник, А. Ржепецький, Б. Бутенко. Делегати зажадали від урядовців обмеження прав робітництва, а саме: скасування 8-годинного робочого дня, закону про свободу страйків, колективних договорів, перегляду положень про діяльність профспілок і заводських комітетів, зниження розцінок з одночасним підвищенням продуктивності праці, заборони робочого контролю тощо. Водночас Протофіс задекларував підтримку реформаторського курсу гетьманського уряду, спрямовану на оздоровлення економіки260, однак його члени фактично обстоювали вузькокорпоративні зацікавлення, відсуваючи на другий план інтереси держави.

Власники підприємств масово закривали заводи і фабрики. У 1918 р. звільнення робітників, яке розпочалося ще за часів Центральної Ради, набуло масового характеру. У середині літа біржі праці зареєстрували в Києві 35 тис. безробітних, у Херсоні та Харкові — по 25 тис., Одесі — 2 тис. Якщо враховувати збільшення в кілька разів цін на всі продукти харчування і те, що фактична заробітна плата на заводах і фабриках зменшувалася (порівняно з 1913 р. — майже вдвічі), то підстав для поширення в Україні страйкового руху ставало дедалі більше261. П’ятого серпня 1918 р. гетьман затвердив постанову про організацію громадських робіт з метою запровадження робочих місць для безробітних. Зокрема, такі роботи проводили в Києві з укріплення Андріївської гірки, у Ніжині — щодо спорудження мостів через річку Остер, по впорядкуванню території біля могили Т. Шевченка, розробку кам’яних кар’єрів біля сіл Лозоватка й Селище262. Міністерство фінансів випустило для фінансування цих робіт понад 2,5 млн крб263.

Усуненню кризових явищ у промисловості не сприяли уповільнені темпи роботи Міністерства праці на чолі з Ю. Вагнером. Незважаючи на те, що відомство прагнуло досягти діалогу з профспілками, його кроки не були ефективними. На 1-й Всеукраїнській конференції профспілок, скликаній 21—27 травня за підтримки гетьманської влади, були зроб­лені певні кроки до порозуміння між робітниками й урядом. Проте, оскільки серед учасників зборів переважали речники РСДРП (меншовиків) і українських соціалістичних партій, які представляли не місцеві територіальні спілки, а правління окремих професійних об’єднань, обра­на Всеукраїнська центральна рада профспілок не стала справжнім представницьким органом усього робітництва України. Натомість уряд домігся від конференції рішень, які б утримували робітників від боротьби проти чинної влади264. Про повільні темпи роботи відомства, очолюваного Ю. Вагнером, свідчить і той факт, що про розроблення робітничого законодавства стало відомо зі сторінок газет лише в жовтні 1918 р., тобто на сьомому місяці діяльності уряду.