Кирилл Галушко - Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

І самі есдеки-українці мали не так робітницьке, як сільсько-інтелігентське походження. С. Петлюра був із козаків і духівництва, О. Скоропис-Йолтуховський і М. Меленевський були представниками право­бережного шляхетства, зі священиків був Валентин Садовський, з дідичів походив Левко Юркевич, селянами-козаками з Полтавщини були Андрій Жук і Володимир Дорошенко. За своїми соціальними настановами українські есдеки радше були відповідниками російського меншовизму. Ортодоксальні позиції хіба займали Л. Юркевич і Микола Порш.

У добу Директорії УНР есдеки блокувалися з правоцентристськими силами — соціалістами-федералістами, що в соціальних питаннях не були реально соціалістами, а радше за сучасною термінологією — народною партією, виразником інтересів інтелігенції та дрібної буржуазії. Якби ж ішлося про соціального союзника, то логічно було сподіватися блокування есдеків з есерами, чого не сталося.

Ще в 1909—1912 рр. усередині УСДРП розгорнулася внутрішня дискусія про необхідність надкласового підходу в діяльності, про перетворення партії з виразника інтересів пролетаріату на виразника волі взагалі всього спектру сил від лівих до центристів, про пере­творення партії на локомотив українського визвольного руху94. На такій платформі стояли майбутні члени СВУ А. Жук, В. Дорошенко, О. Назаріїв, В. Степанківський та ін. Фактично в період української революції УСДРП і стала таким локомотивом, центром сил тяжіння всіх партійних груп від лівих до націонал-демократів, які прагнули державної незалежності.

На жаль, український соціалізм, на відміну від німецького, французького чи австрійського або навіть російського, не виробив своєї національної теорії. В українців не знайшлося свого К. Каутського чи Ж. Прудона, а ідеологічні постулати запозичувалися живосилом із теорії і практики російської соціал-демократії (меншовиків і більшовиків). Українські соціалісти поділяли хибну теорію єдиного російсько-українського революційного фронту, що позначився на підпорядкованості української революції реаліям революції російської.

Лонгин Цегельський — міністр закордонних справ Західноукраїнської Народної Республіки, у своїх спогадах95 описує відмінності в ментальностях західного і східного українців. Коли урядовці ЗУНР прибували в провінцію на Галичині, то їх зустрічав уже сформований місцевий уряд. На периферії не чекали команд згори, українське суспільство мало вже висунених на урядництво і місцевих комісарів, і суддів, і працівників народної освіти та ін. Західні українці в культурному сенсі вже доросли до власної держави, маючи виховану інтелігенцію, «Просвіти», національну греко-католицьку церкву, свої кооперативи і банки. В Україні ж поїзд із делегацією ЗУНР до Києва перепинив на Волині озброєний загін отамана Божка, який порядкував своїм регіоном як місцевий ватажок, не підконтрольний центру. Люди на сході України розбудовували не сучасні форми влади, а відтворювали двохсотрічні часи старої козаччини.

Українці-галичани під впливом австрійських традицій і беручи приклад з поляків, будували модерне національне суспільство з духом парламентаризму і толеранцією до особистості. На Наддніпрянщині село від’єдналося від російського міста й покозачилося, творило за звичаєвим правом свої громади, що мали автономне плавання, а не переймалися загальнодержавними проблемами.

Галицьке суспільство було не лише європейським, а й буржуазним. Головна партія націонал-демократії не мала соціалістичного забарвлення, хотіла в Україні будувати відкритий світ для заможної людини. Старалася підтягнути до стандартів австрійського і польського суспільства українську людність. Велика Україна перебувала в полоні соціалістичної доктрини. Усі партії боялися бути несоціалістичними, навіть якщо вони за своєю суттю такими не були. Префікс «соціалістична» мала й центристська партія УПСФ (соціалістів-федералістів) і партія УПСС (соціалістів-самостійників). Лише соціалізм (а комунізм тоді кваліфікували частиною соціалізму) мав право для Центральної Ради на існування в майбутній українській державі. У сфері власності українські партії намагалися наслідувати російський більшовизм, копіювали його кроки, хоч і були ці соціалісти за своєю суттю євросоціалістами на кшталт ППСівців Й. Пілсудського чи німецької соціал-демократії К. Каутського.