Кирилл Галушко - Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

Компенсувати некомплект літаків гетьманської авіації було складно. Про постачання з країн Антанти із цілком зрозумілих причин не могло бути й мови. Підприємства союзників Української Держави — Німеччини та Австро-Угорщини — ледь справлялись із забезпеченням потреб власних авіаційних частин. Найпотужнiший український авiазавод «Анатра» в Одесi опинився пiд повним контролем австро-угорських окупацiйних властей. Хоча вiн i продовжував працювати, але збудованi тут улiтку — восени 1918 р. лiтаки-розвідники «Анасаль» надходили не до гетьманської авiацiї, а до цiсарсько-королiвського вiйська, яке замовило одеській фірмі 200 таких машин530. Постачання лiтакiв із країн Антанти припинилося, оскiльки гетьманський режим був союзником Нiмеччини. Намагаючись реанiмувати власну авiацiйну промисловiсть, гетьманський уряд приймає рiшення про передачу в підпорядкування вiйськового вiдомства бердянського авiацiйного заводу фiрми «Матiас». На підприємстві були заготовлені вузли і деталі для сотні замовлених ще царським урядом літаків-розвідників «Фарман» ХХХ — ці морально застарілі, але фізично нові аероплани могли суттєво посилити гетьманську авіацію. Шістнадцятого жовтня 1918 р. голова iнженерного комiтету Головного iнженерного управлiння видав розпорядження про створення комiсiї для «обмiркування» цього питання. Наказом по Повiтряному Флоту ч. 80 вiд 18 жовтня 1918 р. представником вiд авiацiї до цiєї комiсiї був призначений виконувач обов’язків старшого осаула Управлiння Повiтряного Флоту хорунжий Павлiнець531. Цікаво, що «за царя» Павлінець був військовим представником на заводі «Матіас»532. Проте падiння Гетьманату пере­шкодило налагодженню роботи цього пiдприємства.

Як засвідчують наявні документи, за часів гетьмана продовжувала функціонувати комiсiя з будiвництва авiацiйних заводiв, яка розташувалася у Херсонi. Ця органiзацiя, утворена навесні 1917 р., споруджувала «казенні» літакобудівний і авіамоторний заводи533. Станом на літо 1918 р. комісія розпочала заготовлення потрібних будiвельних матерiалiв та обладнання, але через брак коштiв цi роботи невдовзi довелося зупинити534. У цьому ж місті розміщувався і продовжував функціонувати авiацiйний науково-дослiдний центр — Головний аеродром. У серпнi 1918 р. співробітникам цього центру доручили проведення комплексу дослідних робiт в iнтере­сах Управлiння Повiтряного Флоту, i хоч через нестачу коштiв цi роботи проводили низькими темпами, адмiнiстрацiї Головного аеродрому вдалося майже повнiстю зберегти науковий i допомiжний персонал та унiкальне обладнання535.

Досить небагато збереглося в архiвах даних про повсякденну дiяльнiсть авiацiї. Протягом травня — жовтня 1918 р. українська авiацiя в жодних боях участi не брала, обмежуючись тренувальними польотами. Для пiдтримання майстерностi льотного складу вiдповiдно до запроваджених у червнi 1918 р. нормативiв на кожен лiтак щомiсяця мали видiляти паливо з розрахунку на 4 години нальоту. Характерно, що, коли в серпні 1918 р. Міністерство внутрішніх справ звернулося з проханням виділити бойові літаки для участі в придушенні селянських виступів, військовий міністр відповів, що в українській авіації є лише один боєздатний літак типу «Вуазен», решта ж потребує ремонту і регулювання. Можна припустити, що реальний стан речей не був настільки плачевний, просто командування Повітряного Флоту намагалося стояти осторонь внутрішніх «розборок». Однак назагал проблема нестачі коштів та інших ресурсів була досить гострою для авіації. Красномовним свідченням цього є наказ iнспектора авiацiї Харкiвського району полковника Гаусмана ч. 36 вiд 18 червня 1918 р., у першому параграфi якого сказано: «Позаяк дуже мало вiдпускається вiд держави коштiв i технiчного майна, необхiдний як можливо економніший расход грошей i майна, зберегая i скористовивая все мающіеся в паркі i дівізiонi старе майно»536.

Дефiцит запасних частин i намагання особового складу за будь-яку цiну утримувати технiку в справному станi iнодi навiть призводили до конфлiктiв мiж авiаторами та представниками iнших вiйськових частин. Наприклад, коли старшини Полтавського авiадивiзiону вирiшили вiдремонтувати вантажiвку своєї частини, вони, удавшись до обману, викрали потрiбнi запчастини у своїх сусiдiв із панцирної батареї. Із цього приводу командир батареї звертався до сотника Гринева, командира авiаційного дивiзiону: «Двое старшин дорученого Вам дівiзiону взяли iз майстернi дорученоі менi батареі двi справлених ресори вiд грузовика «Паккард». Прохаю вашого роспорядження про негайне повернення зазначеніх ресор… Звертаю Вашу увагу на ту обставину, що старшини, котрі взяли ресори, сказали моему кладовщикові, що одержати ресори із кладовоі я ім особисто дозволив, між иншим я ім і нікому не давав»537.