Кирилл Галушко - Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

Запропонована організаційна структура авіації була досить раціо­нальною, однак її так і не встигли запровадити — аж до моменту падіння Гетьманату основними організаційними одиницями були корпусні дивізіони мішаного складу.

Окремо варто зупинитися на долі Ескадри повітряних кораблів. Це з’єднання бомбардувальної авіації, «успадковане» від російської армії, дислокувалося під Вінницею. Упродовж лiта 1918 р. у нiй зберiгався мiнiмум особового складу. Жодних польотiв не проводилося, виконували лише роботи зі складування, упорядкування i перевiряння матерiальної частини525. 30 травня 1918 р. пожежа, що спалахнула за нез’ясованих обставин, знищила на Вінницькому авіаскладі 11 літаків526. Зрештою, 8 липня 1918 р. видано наказ про розформування Ескадри повітряних кораблів. Але на цьому історія її не завершилася. У вереснi 1918 р. на основі Ескадри передбачалося створити важкий авiацiйний дивiзiон, підпорядкувавши його навчально-­випробувальному аеродрому. Проте незабаром було ухвалено рішення про передавання важкого авіадивізіону до складу авiацiйної школи. На його озброєннi мали бути чотири важких бомбардувальники i вiсiм легких лiтакiв. Кiлькiсть особового складу була порiвняно невеликою i мала становити 48 осіб — 12 старшин, 1 урядовець та 35 козакiв. Тобто дивiзiон не визнавали тодi як самостiйну вiйськову частину, i він повнiстю залежав вiд авiашколи в питаннях матерiально-технiчного забезпечення, аеродромного обслуговування та ремонту лiтакiв, а через це фактично не мiг би вести бойовi дiї. Хибнiсть такого пiдходу до бомбардувальної авiацiї стала зрозумiлою досить швидко, i вже 14 жовтня був затверджений тимчасовий штат Ескадри повiтряних кораблiв як повноцiнної самостiйної частини, що її прирiвнювали до авiагрупи527. У її складi передбачалось утворити чотири основних компоненти — штаб, важкий авiадивiзiон, майстерню та склад. Кiлькiсть лiтакiв мала бути попередньою — чотири важких та вiсiм легких, однак чисельнiсть особового складу значно зростала i мала становити 103 особи (19 старшин, 5 урядовцiв і 79 козакiв). Крiм авiатехнiки, для Ескадри було видiлено значну кiлькiсть автотранспорту — 9 легкових та 12 вантажних автомобiлiв, 1 автоцистерна, 1 санiтарний автомобiль i 6 мотоциклiв. Упродовж жовтня — листопада 1918 р. командування Ескадри, очолюване сотником Неймарком, уживало заходiв щодо комплектування пiдроздiлiв особовим складом, i в груднi в нiй уже служило 138 осіб — 11 старшин, 12 урядовцiв, 65 майстрiв та 50 козакiв вартової команди528. Проте через несправнiсть лiтакiв жодних польотiв не виконували, i фактично Ескадра була небоєздатною.

Які ж літаки служили в Повітряному Флоті гетьмана Скоропадського? Усі вони були «успадковані» від колишньої російської авіації. Домінували серед них літаки французьких проектів — як імпортні, так і виготовлені за ліцензією (винищувачі «Ньюпор», розвідники «Вуазен», «Фарман» різних модифікацій та ін.). Досить поширеними були розвідники «Анаде» виробництва заводу «Анатра» (Одеса). Траплялись і поодинокі літаки німецьких та австро-угорських моделей — трофеї часів Світової війни. Найбільшими аеропланами були чотиримоторні бомбардувальники «Ілля Муромець», спроектовані Ігорем Сікорським та виготовлені Російсько-Балтійським вагоно­будівним заводом (Петроград).

Загального списку літаків українського Повітряного Флоту відтворити дотепер не вдалося — наявні архівні документи містять неповні дані (хоч у них можна натрапити на загальну чисельність парку літаків, про яку ми вже згадували — 193 одиниці на літо 1918 р.). Більш-менш повна інформація є лише по Харківському району. Станом на серпень 1918 р. у його частинах було 44 літаки (замість належних за штатом 126-ти): 12 — у Харківському дивізіо­ні, 11 — у Полтавському, 10 — у Катеринославському і 10 — у Харківському авіапарках. Серед них домінували «Ньюпори»: 14 екземплярів восьми моделей, зокрема шість «Ньюпор» ХХІІІ, два «Ньюпор» ХХІ і по одному — ще шести моделей. Відносно чисельними були розвідники «Фарман» ХХХ (шість) та «Вуазен» LA (чотири). Інші типи літаків були лише в одному-двох екземплярах. Варто згадати і про шість колишніх трофеїв — три «Бранденбурги», два «Румплери» й один «Альбатрос». Із 44 літаків дивізіону справними були 28 (59%), а 18 (тобто 41%) потребували ремонту529.

На нашу думку, становище в Харківському районі не можна вважати типовим із двох причин. По-перше — це віддаленість від фронту, де зосереджувалися найбільш чисельні сили колишньої російської авіації. По-друге, п’ять із 12-ти авіаційних загонів цього району формувалися «з нуля», не маючи у функції бази жодної частини колишньої російської армії (для порівняння: у Київському районі такої бази не мав лише один загін з 12-ти, а в Одеському всі вісім загонів формувалися на базі колишніх російських частин). Переважна частина літаків для загонів Харківського дивізіону постачалася з Київського та Одеського авіапарків. Можна припустити, що в авіаційних дивізіонах Київського та Одеського районів ситуація із забезпеченням технікою була кращою. Однак факт є фактом: у авіаційних частинах була неукомплектованість літаків.