Кирилл Галушко - Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

• До утворення спільного парламенту уряд є відповідальним перед Курултаєм.

• Офіційними мовами новоствореного парламенту є російська й татарська.

• Прапором уряду визначається блакитний прапор.

Центр Сімферополя

Але курс на самостійність, та ще й під кримськотатарським прапором зумовив категоричне неприйняття з боку земських зборів, у яких першу скрипку грали кадети — прибічники «єдіної і нєдєлімої» Росії. Їхнє бачення майбутнього Криму так описав голова губернської земської управи Володимир Оболенський у своїх мемуарах:

«Крим не є самостійною державою. Це лише частина Росії, тимчасово відірвана від центру і зайнята німецькими військами. Сформований уряд повинен вважати себе владою лише до повалення більшовиків і утворення нового всеросійського уряду. Усі турботи влади повинні бути спрямованими на створення порядку і внутрішнього благоустрою краю. Будучи тимчасовою владою в області, окупованій іноземними військами, уряд повинен відмовитися від формування власної армії та від дипломатичних зносин з іноземними державами На чолі уряду повинна бути поставлена особа за взаємною згодою, але тільки не Джафер Сейдамет, що не вселяв у нас жодної довіри».

Переговори обох сторін на початку червня провалилися, Сейдаметові не вдалося створити коаліційний уряд, а 5 червня Курултай пішов на канікули.

Це було останньою краплею, що переповнила чашу терпіння і без того роздратованих німців. Того ж дня командування кайзерівських військ на півострові запропонувало взяти на себе відповідальність за управління Кримом генерал-лейтенантові колишньої російської армії Матвію (Сулейману) Сулькевичу. Із 5 до 15 червня 1918 р. Сулькевич сформував свій кабінет, ще 10 днів знадобилося на узгодження з німецьким командуванням тексту Декларації «До населення Криму» — своєрідної дорожної карти дій першого Крайового уряду. Уже тоді кримсько-український конфлікт став неминучим: як пізніше згадував міністр просвіти в Крайовому уряді Володимир Налбандов, «виникнення окремого Кримського уряду спочатку в особі генерала Сулькевича було зустрінуте Україною вкрай недружелюбно, що, звичайно, цілком випливало з тих домагань, які Україна мала на приєднання Криму».

Скоропадський же у своїх мемуарах покладав провину на кримчан:

«Щодо Криму, то навесні й на початку літа у нас поки лише становище прояснювалося і жодних стосунків, ані особливо ворожих, ані дружніх, не спостерігалося… Через деякий час ми дізналися, що новий Кримський уряд повів нову політику, далеко не дружню Україні, і мав на меті утворення самостійної держави».

Формальним приводом до розриву кримсько-українських стосунків став інцидент із дипломатичним протоколом. Двадцять п’ятого червня 1918 р., у день проголошення Декларації та офіційного початку діяльності Крайового уряду, із Сімферополя до Києва надійшла телеграма нового керманича Криму. Ось як про цей епізод згадував Скоропадський:

«Одного чудового дня до мене зайшов Федір Андрійович Лизогуб і заявив, що він отримав телеграму від генерала Сулькевича, який оголошує, що він стоїть на чолі уряду, і разом із зазначенням, у дуже зу­хвалій формі, що він української мови не розуміє і надалі наполягає на тому, щоб до його уряду зверталися російською мовою. Початок був поганий. Все листування та взагалі все офіційні зносини як з німцями, австрійцями, так і з усіма іншими державами і обивателями, з якими у той час мали зносини, відбувалися українською мовою. Нам відповідали їхньою мовою, це було так прийнято. В Україні офіційною мовою була українська, і не генералу Сулькевичу було міняти заведений порядок».

А ось думка самого Сулькевича, висловлена в інтерв’ю газеті «Ялтинский голос» 3 вересня того ж року:

«Мій уряд не був ані за Україну, ані проти неї, а прагнув лише до встановлення добросусідських відносин, однаково корисних і потрібних як для України, так і для Криму. Після того, як я повідомив у Київ про моє нове призначення, я несподівано отримав від українського уряду телеграму, адресовану мені як «губерніальному старості», українською мовою. Я відповів, що я не «староста», а глава уряду самостійного краю і що я прошу встановити зносини між нами суспільною мовою — російською. Цей мій вчинок оголосили у Києві «розривом дипломатичних відносин». Ми, тобто Кримське міністерство, послало свого уповноваженого до Києва для встановлення економічної угоди, але він там наштовхнувся на абсолютно зачинені двері».