Кирилл Галушко - Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

Міністр юстиції Української Держави Михайло Чубинський

Поступка України на Чонгарі буде компенсуватися поступкою на Арабаті. Межею поступок повинен бути повний обмін: за Чонгарський півострів Крим відступає Україні ту частину території на Арабатській стрілці, яка лежить у смузі відчуження станції Генічеськ. У всякому разі, кордон має бути проведено таким чином, щоб до України відійшла б тільки земля, строго необхідна для залізничної станції, і тільки у межах існуючої смуги відчуження».

Але зазіхання Крайового уряду на Чонгар та Арабатську стрілку мали цілковито протилежні наслідки. Найвірогідніше, дізнавшись про вимоги кримської сторони щодо проведення кордону по проливу та обґрунтовано побоюючись за водопостачальну станцію міста, розташовану на стрілці, український комендант Генічеська вирішив діяти на випередження.

Протягом 23—25 липня 1918 р. за його наказом було проведено місцевий референдум, на якому більшість жителів північної частини Арабатської стрілки, хто добровільно, хто примусово, погодилися ввійти до складу України, після чого цю територію зайняли українські війська. Фактичний кордон проліг поперек стрілки на відстані приблизно 42 км на південь від Генічеська та 75 км на північ від фортеці Арабат. Під український контроль потрапили 9 сіл, 4 соляні промисли та 2 хутори. На кордоні був збудований митний пост, вартові якого, здійснюючи на місці політику економічної блокади півострова, були зобов’язані «не випускати за межі кордону жодних товарів, продуктів та скота, що вивозився з України, усіх перехожих, проїжджих і плаваючих поблизу берегів… у тих, хто намагається проникнути таємно, здійснювати постріли».

Обидві сторони конфлікту апелювали до німецького командування в Сімферополі. Збереглася доповідна записка генічеського міського голови генералові Роберту Кошу від 13 серпня 1918 р., у якій той просив не змінювати встановлений статус-кво:

«Прагнення Кримського Крайового уряду до негайного відділення від України Арабатської стрілки до протоки Тонкої і приєднання всього водного простору Сивашів вельми тяжко відгукнеться на населенні та його економічному житті:

1) 4000 жителів населення Арабатської стрілки нерозривно економічно пов’язані з Генічеськом та його районом (особливо у цьому році неврожай хліба та кормових продуктів, і позбавлення їх можливості сполучення з Україною смерті подібно);

2) приєднання водного простору Генічеська та чонгарських Сивашів у даний час сезону лову риби — кефалі, єдиної організації рибалок міста Генічеська, може позбавити їх можливості добути цей продукт харчування, що безумовно шкідливо відіб’ється, особливо у даний скрутний час, на інтересах всього населення загалом та 500 ловцях риби і їхніх сім’ях зокрема;

3) розташовані на Арабатській стрілці соляні промисли взялися до випарювання солі робочими силами міста Генічеська, звідки й отри­мують усі продукти харчування, і порушити цю роботу, здавалося б, не в інтересах загальнодержавних».

П. Скоропадський разом з учасниками Всеукраїнського з’їзду хліборобів

Усупереч деяким тогочасним газетним повідомленням, кримсько-український прикордонний конфлікт тривав усе літо.

«Перекоп до теперішнього часу зайнятий українськими військами, які займають північну частину позаду валу», — інформував Сулькевич Коша ще 20 серпня 1918 р., але вже 29 серпня направив джанкойському повітовому голові телеграму, у якій повідомляв:

«Німецьке командування, оголошуючи про заборону виїзду і в’їзду в Крим з 5 серпня 1918 року, вказало, що північний кордон Криму знаходиться у 8 верстах від міста Перекопа… законність існування окремої Перекопської міської управи не визнається».

Також у цей день перекопський повітовий голова (кримський урядовець, що перебував у Армянську) поінформував МВС, що довів позицію німецького командування до українського коменданта міс­та — і лише після цього київські чиновники відступили з Перекопа. Арабатська стрілка залишилася у складі України.

Отже, кримсько-український прикордонний конфлікт завершився загалом на користь України. Хоча Київ і був змушений під німецьким тиском зректися раніше зайнятого Перекопа, він контролював його впродовж майже трьох місяців, а північну частину Арабатської стрілки втримував і надалі. Та ще більше значення мали українські успіхи в боротьбі за кордон для реалізації іншого амбітного плану Києва — повної економічної блокади півострова.