Кирилл Галушко - Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

Одночасно з прикордонним конфліктом між материком та півостровом розгорнулася митна війна. Ще 21 червня 1918 р. український губернський староста Північної Таврії своїм розпорядженням заборонив увезення до Криму молока, яєць та деяких інших видів продовольства. Але справжня економічна блокада розпочалася 27 червня, коли Рада Міністрів Української Держави офіційно заборонила відправлення до Криму продуктів з українських портів і дозволила реквізувати всі товари, що їх направляли туди. Ось що записав наступного дня в щоденнику Дмитро Донцов:

«Гетьман сміявся. Говорив з ним про Крим, про нові кроки, конечні, щоби змусити кримський уряд числитися з Україною — економічний бойкот, в разі потреби — блокада півострова з нашої сторони. Не знати що з того вийде, бо німці хваляться, що довозитимуть все потрібне кримчанам Дунаєм. Гетьман обіцяв прийняти кримську делегацію, яку я мушу щойно намовляти піти до гетьмана».

За свідченням Володимира Налбандова, «За час з 25 червня до 9 вересня ми не отримали жодної вимоги, пропозиції або запиту України — з нами просто не розмовляли і всіма заходами домагалися лише одного — підкорення Криму. Не можу це назвати інакше, ніж підкоренням, позаяк не тільки не робилося жодної спроби угоди, але й усі наші спроби залишалися навіть без відповіді. Вимагалося одного — капітуляції без застережень».

Молебень на Софійському майдані після проголошення Павла Скоропадського Гетьманом України. Київ, 1918 р.

У середині літа митна війна досягла свого апогею. Ось як описував її Дмитро Дорошенко:

«Спинено всякий товаровий рух і морську комунікацію, за виїмком того, що йшло на потреби німецьких залог у Криму. Наближався збір урожаю овочів, що того року випав дуже гарний. Кримські садоводи потрібували шельовок на ящики для овочів, стружок, опилок для упакування; все те привозилося, звичайно, з України, але тепер довіз був спинений. Потребували також цукру для консервування овочів, дров для сушки — і цього всього теж не було. Нарешті, треба було для населення хліба. За пару тижнів ціни на всі продукти в Криму страшенно підскочили. Урожай почав гнити без консервування, становище садівників робилося катастрофічним. Німці вже наперед закупили багато овочів, свіжих і сушених, і тепер уже це гинуло. Морем везти було не можна, бо ніякі кримські овочі не виносили довгої пере­возки морем і потім нової перегрузки на залізниці».

Але за свідченням Володимира Оболенського, заборона постачання товарів та облаштування на дорогах і залізницях митних постів не спричинила катастрофи, бо «ці заходи не припинили товарообміну і лише вплинули на подорожчання цілої низки продуктів, в ціні яких враховувалися хабарі українським митним чиновникам і вартовим».

Гетьман України П. Скоропадський (у черкесці, з орденом Святого Георгія на грудях) з оточенням. У першому ряді ліворуч від Гетьмана Голова Уряду Ф. Лизогуб, праворуч (у мундирі без погонів) — начальник Штабу Гетьмана отаман (згодом генеральний хорунжий) В. Дашкевич-Горбацький. Травень — початок червня 1918 р.

Утім, насправді, ситуація була далеко не такою простою. Крім того, що півострів і за звичайних умов не забезпечував себе продовольством на 100 %, так ще ж того року, як згадував Налбандов, уродив надзвичайно поганий врожай вівса та жита. Примара голоду дамоклевим мечем висіла над кримчанами весь 1918 рік.

Так, 18 червня, ще до початку економічної блокади, Севастопольська міська управа заслухала доповідь чиновника, делегованого до столиці клопотати про постачання продовольства. У Сімферополі відповіли, що хліба немає. Як писала того дня газета «Прибой», «Страшний кошмар голоду цілого міста неминучий і немає жодної надії на швидку допомогу з боку кримського уряду. В силу цього продовольча управа заявила німецькій владі, що вона складає з себе всяку відповідальність за кошмар голоду, який має відчути населення за 3—4 дні».

Полк Січових Стрільців складає зброю, 1 травня 1918 р.

Наступного дня в севастопольській в’язниці через голод стався бунт ув’язнених, жорстко придушений німцями. Четвертого липня 1918 р. севастопольцям почали видавати хліб із розрахунку в півфунта (200 г) на дорослого та вдвічі менше — на дитину. 10 липня в газеті «Прибой» написано: