Віктор Горобець - Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років

Незважаючи на всі виявлені киянами знаки пошани до князя Радзивілла, а також його вроджену шляхетність і пошанування правил чесного ведення війни, порятувати Київ від безчинств збройного люду все ж не вдалось. Після кількох днів спокійного постою в місті литовське військо взялося за звичні в таких випадках грабежі й мародерства. До того ж якісь « свавільники підпалили задля грабунків Київ , де згоріло понад дві тисячі будинків і кілька церков». Найбільше пожежі бушували 6 і 7 серпня. Не виключено, що підпали влаштовували козаки-диверсанти, щоб у такий спосіб помститися завойовникам і «викурити» їх із Києва. Утім більш імовірно, що вогонь пускали саме литовські жовніри, намагаючись у такий спосіб замести сліди своїх грабежів міщанських осель і культових споруд православних громад.

У попередніх главах книжки, де мова йшла про початок повстання під проводом Богдана Хмельницького, уже побіжно згадувалось про молоду й вродливу шляхтянку Мотрону, котрій судилось стати таким собі яблуком розбрату поміж двома вже немолодими удівцями: чигиринським підстаростою литовським шляхтичем Даніелем Чаплинським та сотником Чигиринського реєстрового полку Богданом Хмельницьким. Згадували й про щасливу розв'язку цієї історії, що втілилася в шлюб Богдана і Мотрони, освячений наприкінці 1648 р. авторитетом самого патріарха Єрусалимського Паїсія.

Ця романтична історія, що була тісно переплетена з перебігом важливих політичних, військових і соціальних подій, мала своє несподіване та, варто зауважити, не менш захопливе продовження. Щоправда, продовження це було менш романтичним і мало трагічну розв'язку. Хоч і цього разу історія не була позбавлена й політичного присмаку. Отож, ішов 1651 р. З початком весни Богдан Хмельницький на чолі війська вирушає на Волинь, куди висувається також і польська коронна армія та шляхетське ополчення на чолі з королем Яном II Казимиром. Сторони готуються до вирішальної битви, і саме в цей час з Чигирина донеслася звістка про подружню зраду цієї «Олени Прекрасної» українсько-польської війни середини XVII ст.

Різні джерела по-різному розкривають обставини тієї заплутаної й аморальної справи. Так, польський мемуарист Станіслав Освенцім переповідав цю, за його словами, «смішну історію » так, як він її почув з вуст Яна II Казимира під час вечері напередодні Берестецької битви. Король же втішався з того, що гетьманша закохалась в якогось годинникаря, котрий служив у Хмельницького управителем двору, « ключником ». Таємний роман Мотрони з цим годинникарем начебто тривав уже досить довго. Аж поки гетьман не виявив пропажі барилка з червоними золотими. Спочатку подумав на старшого сина Тимоша, що той, вирушаючи в похід на Литву, прихопив його з собою на нагальні військові потреби. Однак, отримавши від гетьманича запевнення щодо власної непричетності, віддав наказ про таємне розслідування цієї справи. У ході цього розслідування й випливла інформація не лише про причетність управителя до цього викрадення, а й про його адюльтер з панною гетьманшею. Розгніваний Богдан, довідавшись про цю брудну справу, звелів обох винуватців роздягти догола і, зв'язавши одне до другого, повісити. Так, принаймні з неприхованою втіхою й гомеричним сміхом, розповідав своїм наближеним король. Очевидно, що розповідь Яна II Казимира, насичена деталями стосовно способу покарання таємних коханців, була стилізована саме «для сміху» і навряд чи вповні відповідала реаліям.

Натомість литовський канцлер Альбрихт Радзивілл у своєму описі був значно стриманішим і менш емоційним. Крім того, згідно з його версією, пропажу золота виявив Тиміш Хмельницький. Він же і вислідив злодія, довідавшись уже в ході слідства й про його аморальні зв'язки зі своєю мачухою, котру, за наказом батька, і повісив разом з ключником на одній шибениці.

Інформація ж, яка виходила з козацького табору, вказувала на те, що причиною страти Мотрони став перехоплений лист Даніеля Чаплинського до своєї колишньої дружини, у якому містилася інструкція з приводу того, як можна приховати викрадені у Хмеля скарби, а його самого — отруїти. За дорученням гетьмана, справу насправді розслідував Тиміш. І саме йому начебто вдалося знайти викрадене золото та викрити спільників гетьманші. Після чого Мотрону, а також її матір і ще п'ятьох чоловік було страчено.