Віктор Горобець - Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років

Буквально за декілька днів по тому литовські хоругви вторглись на Овруччину, зайняли Народичі, Норинськ і почали реально загрожувати козацьким військам, що в районі Лоєва прикривали переправи через Дніпро. Десь близько 20 червня Януш Радзивілл остаточно погодив з Яном II Казимиром план операції на теренах Чернігово-Сіверщини. Згідно з його концепцією, частина війська під командою стражника Великого князівства Литовського Григорія Мирського мала форсувати Дніпро і Сож, знешкодити козацьку залогу в гирлі Сожу й забезпечити тим самим комфортну переправу головним силам литовської армії під Лоєвом. Тим часом артилерію та піхоту польний литовський гетьман відправив з Річиці човнами вниз по Дніпру, а кінноту спрямував суходолом. Уранці 26 червня тритисячний загін Мирського зненацька напав на козацьку залогу (остання налічувала лише триста козаків) та оволодів плацдармом на берегах Сожу. Декілька козаків із Созької залоги, котрим вдалося вирватися на волю, повідомили Небабу, що на лівий берег Дніпра «прийшли ляхи, але їх небагато».

Саме ця інформація, переконані дослідники, мимохіть ввела чернігівського полковника в оману щодо чисельності супротивника, спровокувавши його на поспішні та необдумані кроки, що в кінцевому результаті призвели до трагічних наслідків. Не організувавши належної рекогносцировки, за словами Самовидця, « старший козацький Небаба, полковник чернігівський, порвавшись несправне, скочив противко тому війську справному, котрого зараз те військо литовське зломило, і багато козаків порубано». Відтак у сучасників і нащадків могло дійсно скластися враження про легковажність та самовпевненість полковника, який став жертвою прикрих обставин.

Двадцять шостого червня литовські війська раптовим ударом вибили козаків з-під Лоєва й взяли переправи під свій контроль. Аби зарадити ситуації, Мартин Небаба з 12—15-тисячним військом кинувся зі свого табору під Ріпками назустріч Мирському. Але погано спрацювала козацька розвідка, і виявилось, що неподалік Ріпок вже розміщені головні сили гетьмана Радзивілла.

Коли Небаба підоспів під Ріпки, кількісна перевага була на боці козаків. Отож, якби вдалося швидко розправитися з військами авангарду, а вже по тому вдарити по головних силах князя Радзивілла, які щойно розпочинали форсування Дніпра, литовська армія могла потрапити в справді критичну ситуацію. Але битва під Ріпками в багатому послужному списку Радзивілла, безумовно, має бути занесена до числа його найбільших тріумфів. У тих екстремальних умовах, що 26 червня 1651 р. склалися для литовського гетьмана, він обрав чи не єдино правильне рішення: скориставшись із фактора раптовості, Радзивілл тими силами, які вже форсували річку, несподівано вдарив у фланг війська Небаби. Цим самим вдалося відрізати частину козацького війська на чолі зі старшиною, і Мартину Небабі довелося битися в оточенні. Усе відбувалося так динамічно, що справа навіть не дійшла до використання вогнепальної зброї — чутно було лише шабельний передзвін та передсмертний стогін нещасних. У бою полягло близько 3—4 тисяч козаків, дехто потрапив у полон і після допиту був страчений.

У бою загинув і сам козацький полковник, здивувавши всіх неймовірною мужністю та самовладанням: втративши під час бою праву руку, Мартин Небаба перехопив шаблю лівою й рубався так доти, доки не загинув. Збереглися не лише розповідь очевидця про останні хвилини життя прославленого козацького старшини, а й опис того, який він мав вигляд у цей час: одягнутий був у «жупан атласовий зелений , коштовний панцир , поверху лосина шкіра з золотим гудзями й таким же шнурком », мав «шаблю в оправі , перстень на пальцю і хрест золотий». У жупані знайшли сім тисяч золотом, які дісталися переможцю. Вражений лицарською звитягою козацького полковника, князь Радзивілл «велів поховати Небабу і висипати велику могилу».

Безпечність чернігівського полковника, що спричинила значні жертви серед ввірених йому козаків та й призвела до його трагічної загибелі в битві під Ріпками, дала привід козацькому літописцеві, що заховав своє справжнє ім'я під псевдонімом Самовидець, назвати нашого героя не інакше як « того самого Небабу, неуважного полковника ».

Перемога гетьмана Радзивілла під Ріпками відкривала литовському війську дорогу в глиб України. Давши своїм жовнірам трішки відпочити, Януш Радзивілл, як написав у своєму літописі Самовидець, по тому « знову переправивши за Дніпр, потягнул на Киев ».