Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Здесь есть возможность читать онлайн «Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2017, ISBN: 2017, Издательство: Дух і літера, Жанр: История, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Радянський Союз став першою в історії державою, в якій офіційна ідеологія пронизувала всі сфери й рівні життя, перетворюючи громадян на безликі та взаємозамінні гвинтики колосальної системи. Американський журналіст Девід Саттер, який у 1970–1990-ті роки працював кореспондентом в СРСР, в своїй книзі показує життя радянських людей і трагічні наслідки цього соціального експерименту.

Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Коли Ігнатович зайнявся цією справою, йому навіть не сказали, що було вже десять справ, фігуранти яких отримали вироки. Лише тоді, коли він почав розслідування і звернувся на додаток до матеріалів двадцяти шістьох офіційно не розкритих справ про вбивства ще й до цих десяти справ, він уявив собі справжній масштаб злочинів, вчинених цим убивцею.

На 1985 рік деякі із засуджених уже відбули свої терміни й вийшли з колоній. Одним із них був Гарилов, який відсидів десять із присуджених йому 15 років. Ігнатович запросив інформацію про нього, і йому повідомили, що Гарилов живе у Вітебську.

Ігнатович написав Гарилову і запросив його на бесіду. Невдовзі по тому йому зателефонувала сестра Гарилова й сказала, що він не зможе приїхати. Коли Ігнатович спитав про причину, вона відповіла: «Приїздіть і самі побачите».

Ігнатович приїхав до квартири в напівзруйнованому будинку на околиці міста. На той час Гарилову було 37 років, але Ігнатович побачив перед собою старого, геть сліпого чоловіка. І хоча справжнього вбивцю на той час ще не впіймали, Ігнатович був упевнений у невинуватості Гарилова й сказав йому: «Я не можу повернути вам ні зору, ні років, дарма проведених у таборах, але я можу повернути вам чесне ім’я». Гарилов заплакав і сказав: «Поверніть принаймні чесне ім’я, щоби сусіди не вважали мене вбивцею». Батько Гарилова теж розплакався, та й сам Ігнатович ледь стримував сльози.

Зрештою Ігнатовичу вдалося звільнити шістьох осіб. Інші відсиділи свої терміни до кінця, а Тереню було страчено. Виходячи на свободу, дехто плакав, інші ж лаялися.

Більшість звільнених чоловіків змирилися зі своєю долею й поступово повернулися до звичайного життя — навіть найбільш озлоблені з них. Глушаков, який відбував термін у колонії на Крайній Півночі, сказав, що єдиним його стимулом до життя було бажання вбити Жовнеровича. Проте коли Ігнатович через півроку після звільнення Глушакова випадково зустрів його і спитав, чи він усе ще збирається вбити Жовнеровича, той відповів: «Він сам здохне. А мені треба якось життя влаштовувати».

Поєднання безпорадності людей у своїх трудових колективах із бюрократичним апаратом, який вважав їх взаємозамінними, породжувало мільйони жертв і тисячі шукачів правди. В радянському суспільстві існували закони, які давали змогу захищати окремого члена колективу, але їх не застосовували, бо судді та прокурори отримували накази від місцевих партійних органів. Через це більшість громадян не сприймали чинні закони серйозно. Проте шукачі правди не могли змиритися з розбіжностями між чинними законами та реальною практикою. Вони вирушали до Москви, щоби домогтися виконання цих законів, але це щоразу виявлялося шляхом в нікуди.

Якби Радянський Союз справді був тією демократичною країною, яку він із себе вдавав, то ЦК КПРС, Верховна Рада СРСР, Генпрокуратура та інші органи й установи, до яких надходили скарги від громадян, були б готові захищати права людей, що зазнавали несправедливості в своїх трудових колективах. Однак шукачі правди швидко виявляли, що установи для розгляду скарг насправді є фікцією, й у багатьох випадках це відкриття давало їм перше справжнє уявлення про радянську систему.

Одного тихого літнього дня 1987 року Валентина Ромашова ввійшла до Центрального телеграфу на вулиці Горького й побачила там групу шукачів правди, які вивчали якусь статтю в газеті «Московская правда». В статті критикували такого собі Сергія Григорянца, редактора газети «Гласність» — його звинувачували у використанні державної фотокопіювальної техніки в громадських цілях.

«Де ця “Гласність”? — запитував один із шукачів правди. — Де її знайти?»

Минув тиждень, і шукачі правди отримали відповідь на своє запитання. Номер телефону редакції газети повідомили західні радіостанції. Ромашова зателефонувала туди, отримала адресу й приїхала до редакції лише для того, щоби переконатися, що з десяток інших шукачів правди її випередили.

Ромашова виросла в Горькому, а до Москви переїхала в 1979 році, приставши на пропозицію роботи в психіатричній лікарні № 27, де лікували людей, залишених своїми родичами. Заради життя в Москві вона погодилася стати лімітницею, тобто людиною, яка отримує тимчасову прописку в столиці в обмін на згоду працювати в галузях, недостатньо забезпечених робочою силою. Лімітники — дуже вразлива категорія населення, бо хоч вони й можуть за три-п’ять років отримати постійну реєстрацію, тобто прописку, дозвіл на постійне проживання їм не гарантований. Це залежить від згоди керівника трудового колективу.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу»

Обсуждение, отзывы о книге «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x