Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Михасевичу було 38 років, він був одружений і мав двох дітей. Він був активним комуністом і часто писав у місцевій газеті як передовий робітник. Коли слідчі завітали опитати його, сусіди були дуже здивовані. В минулому Михасевича, здавалося, не було нічого, що давало змогу пов’язати його з якимось злочином. Проте слідчі взяли зразок почерку Михасевича і виявили, що він збігається з запискою, знайденою в роті останньої жертви. Михасевича заарештували.

Впродовж чотирнадцяти років Михасевич убивав жінок на дорогах Білорусії, але жорна правосуддя теж оберталися: за його злочини було засуджено тринадцятьох осіб, дванадцятеро з них отримали тривалі терміни ув’язнення, а одного було розстріляно.

Першим із засуджених був Олександр Гарилов, заарештований у 1971 році після нелегального повернення до Вітебської області з колонії, де він відбував покарання за хуліганство. Гарилова звинуватили у першому з убивств, вчинених Михасевичем, хоч єдиний його зв’язок із жертвою полягав у тому, що він був заарештований за іншим обвинуваченням невдовзі після знайдення тіла жертви.

Гарилов погодився зізнатися в цьому вбивстві після того, як слідчий Михайло Жовнерович став погрожувати йому смертною карою. Проте в останню хвилину Гарилов почав кричати, що обвинувачення хибне, а Жовнерович — негідник. Незважаючи на це, суд тривав далі, і зрештою Гарилова засудили до 15-ти років ув’язнення.

Двадцятидворічному робітнику Орлу теж погрожували смертною карою. Його посадили до камери, що кишіла вошами, й запевнили — якщо він не зізнається, вони з’їдять його живцем. Воші не давали йому ні спати, ні відпочивати, тож врешті-решт Орел зізнався в тому, чого не скоював.

Ще одним звинуваченим став волоцюга на прізвище Тереня, заарештований за дрібне правопорушення, вчинене ним у стані сп’яніння в той період, коли розслідували перші вбивства. Йому пообіцяли 15 років ув’язнення, якщо він визнає свою провину. Тюремні умови були для Терені звичними, а смертної кари він боявся, тому пристав на цю пропозицію. Однак на суді він раптом заявив, що нікого не вбивав. Але потім махнув рукою й повторив ту версію злочину, яку продиктували йому слідчі. Несподівано для Терені суд засудив його до смертної кари. Клопотання про пом’якшення покарання було відхилено, і Тереню розстріляли.

Терені було понад 30 років, він був родом з одного із сіл Вітебської області. Після арешту Михасевича мати Терені звернулася до одного із московських слідчих із проханням допомогти в поверненні їй останків сина. Той зателефонував до вітебської в’язниці й дізнався, що Тереню поховали в загальній могилі. Пізніше цей слідчий розповідав журналістові «Літературної газети» Ігорю Гамаюнову: «Я не міг на неї дивитися. Вона стояла там у хустці, з очами, повними сліз, і в мене завмерло серце. Я лише сказав їй: “Ваше питання ще розглядається”».

Блинова та Лужковського заарештували за вбивства їхніх коханок. Блинова було важко залякати, але Жовнерович сказав одному з міліціянтів: «Блинов хоче пити. Дайте йому напитися». Міліціянт відвів Блинова до сусідньої кімнати й завдав такого удару, що в того кров із носа потекла до рота. Після цього слідчий спитав: «Ну що, напився?»

Потім Блинова направили до психіатричної лікарні, де після кількох ін’єкцій він почав нестримно говорити. Лікарі прислуховувалися до цього бурмотіння, намагаючись почути якісь подробиці його гаданого злочину, але марно. Незважаючи на це, лікарі надали висновок, який узгоджувався з висунутим обвинуваченням.

Адамов працював водієм самоскида поблизу місця, де було виявлено тіло однієї із жертв. Його заарештували й допитували десять разів впродовж двох тижнів, перш ніж він зізнався в злочині, щоб уникнути смертної кари. Адамова засудили до 15 років ув’язнення. В колонії він намагався повіситися.

Дев’ятнадцятирічного вітебського студента Ковальова заарештували після того, як один зі свідків повідомив, що Ковальов зі своїми друзями Янченком і Пашкевичем грав у волейбол поруч із тим місцем, де було знайдено тіло останньої жертви. Ковальов отримав 15 років ув’язнення, а Янченко та Пашкевич — по 12 років.

Після затримання Михасевича Ігнатович відрядив одного зі своїх слідчих із дорученням звільнити Ковальова, який на той час провів у колонії 13 років. Коли його заарештовували, його наречена відмовилася повірити в те, що він убивця, а потім поїхала до нього в колонію під Мінськом, де вони зареєстрували шлюб, і чекала на нього 13 років, доки його не випустили.