Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Здесь есть возможность читать онлайн «Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2017, ISBN: 2017, Издательство: Дух і літера, Жанр: История, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Радянський Союз став першою в історії державою, в якій офіційна ідеологія пронизувала всі сфери й рівні життя, перетворюючи громадян на безликі та взаємозамінні гвинтики колосальної системи. Американський журналіст Девід Саттер, який у 1970–1990-ті роки працював кореспондентом в СРСР, в своїй книзі показує життя радянських людей і трагічні наслідки цього соціального експерименту.

Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

На в’їзді до міста ми проминули кілька заводів, і нарешті потяг зупинився біля одноповерхового будинку вокзалу.

На пероні нас зі Шмідтом зустрічала жінка з міськради, яка відвезла нас до готелю «Урал». Ми зареєструвалися, швидко розпакували речі й пішли на прогулянку. В Шадринську ми нікого не знали, але коли зупинялися на вулиці поговорити з людьми, то з’ясовувалося, що про наш візит було заздалегідь оголошено на кожному підприємстві й у кожній школі міста. Ми вирішили скористатися цим, щоби познайомитися з якомога більшою кількістю людей.

День був безхмарний, і на центральній площі без дерев безжально смалило сонце. На лавках довкола воєнного меморіалу сиділи молоді дівчата. Через дорогу, в кінотеатрі «Батьківщина», рекламували новий фільм «З коханими не розлучайтеся». В сусідніх провулках із вікон покривлених, деформованих дощами та снігами столітніх рублених будиночків із цікавістю виглядали бабусі.

Ми пішли цими провулками й зрештою опинилися на березі річки. Трава вздовж річки сяяла на сонці смарагдовою зеленню, на блакитному небі були пір’ясті хмари, а на ґанках своїх будинків сиділи висохлі, зморшкуваті бабусі. Двоє міліціянтів забороняли якомусь хлопчиську ламати гілки чагарника. Неподалік жінка в ситцевій сукні щось прала у діжці, а пташине щебетання змішувалось із плескотом води — це дівчата пливли із цього берега до зарослого травою острівця на річці.

У Шадринську нас найбільше вразила якась «потойбічність» цього місця та відсутність зв’язку з подіями в Афганістані. З берега річки ми пішли назад, у напрямку свого готелю. Приязні мешканці міста кивали чи махали нам, але навряд чи уявляли, що їм із нами робити. Ми зайшли до магазину сувенірів, де дві продавчині дуже зніяковіли, побачивши нас, і стали ховатися одна за одну. Мабуть, для шадринців наше перебування тут мало такий самий стосунок до їхнього буденного життя, як візит прибульців із космосу.

Коли ми надвечір повернулися на центральну площу, було вже прохолодно. Лавки навколо меморіалу спорожніли. В своєму готелі ми зайшли до ресторану й сіли за стіл. Завершивши приготування, заграв музичний ансамбль, відвідувачі почали танцювати, й перед нами розгорнулася ціла галерея провінційних типів.

Приземкуватий офіцер Радянської Армії з густими бровами та схожими на намистинки чорними очами танцював із опасистою дівчиною в чорно-білій сукні в горошок. Інший офіцер, із поріділим волоссям і безвільним підборіддям, — із жагучою брюнеткою із широкими стегнами та зростом на підборах не менше за метр вісімдесят. Грузин із чорними баками та виточеними рисами обличчя танцював із прищавою фарбованою білявкою в джинсовому костюмі, а партнеркою чолов’яги із червоним обличчям і масним скуйовдженим волоссям, одягненого в блакитну теніску, що обтягувала його величезне черево, була висока рудоволоса дівчина з яскравою помадою та золотим зубом.

Всі танцювали, як заманеться. Хтось незграбно присідав, хтось похитувався, хтось зображав біг на місці; один тримав руки на сідницях партнерки, інший теж намагався бути якомога ближче до своєї дами, але його раз у раз відштовхували. Двоє молодиків танцювали один із одним, товстухи трясли стегнами.

Ударники відбивали ритм, і танцюристи несамовито реагували на приголомшливу електронну музику, що заглушувала будь-які розмови та відлунювала від стін.

Більшу частину вечора ми з Біллом залишалися на самоті. Офіціантки, які знали, хто ми, відганяли всіх, хто намагався сісти поруч із нами. Однак урешті-решт нас запросили до столу, за яким сиділо кілька робітників шадринського заводу автозапчастин, і ми почали розмовляти про політику.

Один із робітників, на ім’я Володя, спитав нас, чому американці не приїжджають на Олімпіаду. Я згадав про вторгнення до Афганістану.

«Ви кажете — вторгнення до Афганістану, — сказав він. — Але жодного вторгнення не було. Ми лише запропонували свою допомогу. Ми, росіяни, готові допомогти будь-якій країні — це факт. Ми допомагали Камбоджі, де маоїсти вчинили геноцид. Скільки там людей загинуло? Три мільйони? Це ж волосся стає дибки. Ми допомагали В’єтнаму. Ми всім готові допомогти».

«Я вважаю, спорт і політика мають бути окремо, — сказав інший робітник, якого теж звали Володею. — Про Афганістан ми все знаємо. Він наш південний сусід. Вони звернулися по допомогу до нас, не до США. Але це не має значення, це політика, яка має бути окремо. Спорт — це одна річ, а політика — щось інше. Треба сказати: “Гаразд, між нами є розбіжності, але ми можемо принаймні змагатися...”».

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу»

Обсуждение, отзывы о книге «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x