Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Здесь есть возможность читать онлайн «Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2017, ISBN: 2017, Издательство: Дух і літера, Жанр: История, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Радянський Союз став першою в історії державою, в якій офіційна ідеологія пронизувала всі сфери й рівні життя, перетворюючи громадян на безликі та взаємозамінні гвинтики колосальної системи. Американський журналіст Девід Саттер, який у 1970–1990-ті роки працював кореспондентом в СРСР, в своїй книзі показує життя радянських людей і трагічні наслідки цього соціального експерименту.

Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Тут втрутився робітник із Архангельська, який досі мовчав.

«Пишуть те, що хочуть, щоби ви прочитали, — сказав він. — Вони викладають свою точку зору, але щось не видно, щоб вони дали можливість висловитися Сахарову».

Я був уражений цим зауваженням, яке свідчило про те, що в радянській провінції все ж таки зберігся здоровий глузд, але ніхто з присутніх на нього не зреагував, і робітник знову замовк.

«Ну, то як бути з іноземними радіостанціями? — спитав я. — Вони кажуть, що ніякого заклику про допомогу не було».

«Спершу, — сказав після певного вагання вчитель, — були розмови, нібито бої в Афганістані — це Громадянська війна. Можливо, цю ідею вкинули саме західні радіостанції. Але коли люди побачили, що немає ані загиблих, ані поранених, і ніхто не чув про жодні поховання, то ми вирішили, що це не може бути Громадянською війною. У Громадянській війні було би більше жертв».

Бесіда тривала, проте ставало очевидним, що те, що відбувається в нашому купе, — це зустріч двох різних світів. Ми переходили з теми на тему, але щоразу спроба обмінятися думками наражалася на схильність наших співбесідників вважати «правдивість» офіційних заяв незаперечною. Якось поспілкуватися вдавалося лише при обговоренні практичних речей — наприклад, вартості товарів або розмірів зарплатні на Заході, але аж ніяк не тоді, коли ми зверталися до чутливіших питань, зокрема історії.

«Чому люди на Заході так не люблять Сталіна?» — питав ленінградець.

«Бо він убив мільйони людей», — відповів я.

«Вбив, кажете. А може, так було треба».

«Сталін боявся внутрішньої буржуазії», — сказав учитель.

Згадка про Сталіна надихнула молодого солдата (він їхав до Хабаровська) поставити ще одне запитання.

«Чому Захід приписує розстріли в Катинському лісі під час війни нам?»

«Західні експерти вважають, — відповів я, — що ці розстріли здійснював НКВС, коли ця територія була під радянським контролем».

«А радянські експерти встановили, що за Катинь відповідають німці», — сказав учитель.

«Гадаю, все залежить від того, кому ви хочете вірити, — сказав я. — Сталін мав усі підстави бажати знищення польського офіцерського корпусу, і на Заході ніхто не сумнівається в тому, що це зробив він».

Зрештою гості розійшлися по своїх купе, а ми зі Шмідтом і вчителем роздяглися та лягли спати, тоді як потяг мчав на схід під зоряним літнім небом. На ранок ми були вже далеко від Москви та їхали просторами Центральної Росії.

Надвечір другого дня нашої подорожі я стояв у коридорі поруч із молодим солдатом в однострої, який теж вирішив помилуватися сільськими краєвидами. Згодом між нами зав’язалася бесіда, і він розповів, що служив під Алма-Атою, був демобілізований і тепер прямує додому, до Красноярська. Я спитав, чи є в нього знайомі, які воюють в Афганістані. Він відповів, що з його військової частини туди нікого не відряджали. Ми стояли, дивлячись на занедбані села та широкі зорані поля, що тягнулися на кілометри під блідим блакитним небом, і нарешті я спитав солдата, що він думає про цю війну.

«Я підтримую присутність наших військ в Афганістані, — відповів він. — Ми хочемо, щоб Афганістан став на правильний шлях, із соціалістичним ладом і сучасною промисловістю, тоді він не залежатиме від своїх сусідів, як-от Китай і Пакистан».

Солдатові було років двадцять, він мав широкі вилиці та дещо розкосі очі.

«А якщо вони не хочуть ставати на правильний шлях? — спитав я. — Чи, може, мають власне уявлення про правильний шлях?»

«Тоді ми маємо спробувати переконати їх прикладами».

«А якщо не вдасться переконати?»

Солдат похитав головою і скептично посміхнувся. «Гадаю, вони хочуть прогресу, — сказав він. — Це ж вони нас запросили».

Вночі потяг перетнув Уральські гори й межу між Європою та Азією. Коли ми прокинулися, то побачили, що їдемо зарослою травою долиною, де єдиною ознакою присутності людини були ланцюжки сіл із рублених будиночків, що через правильні проміжки виникали на обрії. Цей краєвид залишався майже незмінним, поки ми за кілька годин не досягли околиць Шадринська.

Шадринськ — купецьке містечко XIX століття, що стало невеличким промислово-аграрним центром. Наближаючись до нього, ми проїжджали повз рублені будиночки з блакитними дзвониками на подвір’ях і бетонні житлові будинки з поіржавілими залізними балконами. Занедбані під’їзні колії рясніли чорнобривцями, на сонці іржавіли металеві частини високих елеваторів.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу»

Обсуждение, отзывы о книге «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x