Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Ставлення Ахметової було таким самим, що й у відвідувачів. Вона вважала Леніна видатним політичним лідером і мислителем, а свою роботу — належним способом долучати людей до його величі. Тому заувага керівниці групи справила на неї сильне враження. Ахметова зрозуміла: якщо люди не тільки не виявляють більше інтересу до музею Леніна, а й навіть не хочуть заходити до нього, то в Уфі та в СРСР взагалі щось фундаментально змінилося.

Ахметова почала працювати в музеї Леніна в квітні 1988 року, на четвертому році перебування Горбачова при владі. Преса стала набагато вільнішою, а Горбачов оголосив низку реформ, метою яких було повернення до «ленінізму». Приблизно в той самий час гласність, яка до того обмежувалася викриттям корупції за Брежнєва, стала ширшою — почали оприлюднювати інформацію про злочини часів Сталіна.

Ці викриття змінили атмосферу в країні. Як і більшість молоді в Уфі, Ахметова не дуже уявляла собі масштаби сталінських репресій, проте коли в пресі з’явилися свідчення вцілілих, а по телебаченню показали масові поховання жертв, вона була вражена розмахом цих злочинів. Вона завжди вважала колективізацію необхідною. Тепер же довідалась із преси, що цю колективізацію проводили під дулами пістолетів, що дорослі роками брехали їй про радянську історію, поки вона вчилася в школі.

І все ж таки за кілька місяців після свого початку антисталінська кампанія вже проминула свій апогей. Студенти університету спочатку вирізали з газет статті про сталінські злочини й приносили їх на заняття, але із часом інтерес до цього спав, й обговорення цієї теми припинили.

Викриттями Сталіна були заповнені всі газети, це була постійна тема телевізійних програм. Здавалося, кожний радянський громадянин, включно зі співробітниками КДБ, тепер вважає своїм обов’язком зробити власний внесок у демаскування Сталіна. Водночас кожний недолік у державі — від дефіциту продовольства до браку законів — пояснювався спадщиною Сталіна.

Аж ось у розпал антисталінської кампанії Ахметова почула в університеті від викладача психології, що «засновником “червоного терору” в нашій країні був Ленін». Вона була шокована цими словами, але забути їх було вже неможливо.

Спочатку викриття Сталіна не налаштували більшість людей проти Леніна. Вони й надалі масово відвідували музей Леніна, проте спостерігалося поступове зниження традиційної шанобливості. Відвідувачі, особливо туристи з таких міст, як Москва та Ленінград, ставили нечувані раніше запитання про особисте життя Леніна. Чи правда, що Ленін із Крупською не були одружені? Чи правда, що Ленін одружився із Крупською лише тому, що так було зручніше з нею працювати? Ахметова відповідала, що музей має документальні підтвердження вінчання Леніна та Крупської у церкві, а також існують листи, в яких Ленін освідчується Крупській у коханні. Відвідувачі запитували також, чи була Крупська другою дружиною Леніна і чи мав він коханок.

Активність антисталінської кампанії знижувалась, але це не означало завершення спроб розхитати офіційну версію історії. Навпаки — в пресі стали з’являтися матеріали, які зачіпали вже і Леніна. Його ім’я не називали, але згадували, наприклад, голод 1921 року, коли він керував державою. Були статті про повстання в Кронштадті, придушене більшовиками. Раніше його завжди описували як контрреволюційний заколот. Тепер же повстання пов’язували зі зменшенням постачання продовольства петроградським робітникам до рівня голодної пайки.

Поява цих статей посіяла зерна сумніву щодо Леніна в головах багатьох людей, і ці сумніви посилилися, коли його пам’ятник у центрі Уфи було частково демонтовано для ремонту й виявилося, що його постамент складено з надгробків, узятих з місцевого цвинтаря, в тому числі дитячих. Це приховали, уклавши надгробки написами всередину.

І все ж таки Ахметова зберігала свою віру в Леніна. Вона казала собі, що навіть якщо Ленін був якимось чином пов’язаний із актами насильства, це трапилося вже наприкінці його життя, коли він був надто хворим, щоби відіграти в цьому головну роль.

Інші думали інакше. Одного жовтневого дня до музею перед самим його закриттям прийшла жінка, яка, схоже, була у відчаї. Вона сказала, що викладала історію в місцевому інституті й тепер вважає, що все життя працювала марно.

Більшу частину 1989 року преса лише натякала на причетність Леніна до різних жорстокостей. Однак у лютому 1990 року з Конституції було вилучено 6-ту статтю, і це стало переломним моментом у ставленні до Леніна. Вперше пролунали твердження, що Ленін знав про акти терору, здійснені більшовиками в перші дні радянського режиму.