Геннадій Єфіменко - Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»

У випадку з Донкривбасом вкотре виявилася та риса більшовицьких керманичів, яку знаний російський вчений О. Ахієзер означив як «найбільший секрет більшовизму». На думку науковця, цей секрет «полягає у тому, що більшовики, після того як вони стали керівною партією, вихоплюють із навколишньої дійсності та перетворюють на визначальні для себе різноманітні, а практично будь-які, а отже, і взаємовиключні ідеї, якщо вони забезпечують збереження державної влади». Слід хіба що уточнити, що зазначене вміння було їм властиве і перед захопленням влади.

У подальшому, у тому числі й під час усіляких відступів від комуністичного будівництва, питання про засновану на економічних засадах федерацію ніколи навіть не ставили на порядок денний.

Перший прихід радянської влади в Україну припав саме на час максимальних поступок із боку більшовиків, в тому числі й у національному питанні. На програмні (не декларативні) засади більшовизму навіть цілком освічені діячі з-поміж їхніх опонентів не звертали уваги. Тому більшовики здобули симпатії частини суспільства, а багато прихильників Української революції вбачали в них менше зло. Характерними в цьому сенсі є висловлювання відомого українського громадського діяча Євгена Чикаленка. Навіть після згадування усіх жахів, що творили більшовики в Києві під час захоплення міста в січні 1918 р., у червні цього ж року він писав у своєму щоденнику: «Тепер все це забулось, і грішним ділом, коли допечуть німці, часом думаєш, що, може, лучче було за большевиків, що, може, якось пережили б ту хворобу і таки Україна була б, а тепер хто його знає, що ще буде?» З часом подібні настрої зміцнилися. У серпні 1918 р. він майже позбувся сумнівів щодо доцільності лояльного ставлення до Кремля: «Дякуючи большевицькому перевороту, повстала самостійна Україна; можливо, що зо смертю в Московщині совітського уряду загине й Українська Держава».

На час другого наступу більшовиків на Україну як внутрішньоросійська, так і українська, а також міжнародна політична ситуація відчутно змінилася. У Росії зміцнилася влада більшовицької партії, керівництво якої вже цілковито опанувало державний апарат, розпочало перехід до комуністичних методів управління економікою і створило численну армію. Головним чинником міжнародного впливу стала поразка Німеччини та сподівання на швидку революцію у країнах Західної Європи. Внаслідок цьоґо більшовики перетворювалися з «оборонців», якими, за висловом В. Леніна, вони були на початку 1918 р., на «нападників»: «світова революція» здавалася недалеким майбутнім, а стрімке втілення на практиці комунізму — своєчасним. Але не меншою мірою на обрання нової лінії поведінки щодо України вплинула оцінка Кремлем внутрішньоукраїнської ситуації.

На погляд компартійного центру, однією з найбільш разючих змін в Україні стало послаблення взаємозв'язку між національним та соціальним при пріоритетній цінності останнього. Результатом запрошення Центральною Радою Німеччини та Австро-Угорщини до України стало відновлення поміщицького землеволодіння й ліквідація радянської влади, яка тоді ще була непідконтрольна більшовицькому центру. Відновлення старих порядків викликало обурення селян, яке, звичайно ж, мало соціальний характер, оскільки українська державність зберігалася. Промовистою характеристикою суті цих змін в уявленнях більшовицького керівництва є слова В. Леніна з виступу на VIII з'їзді РКП(б) (березень 1919 р.): «Україна відокремлена була від Росії винятковими умовами, і національний рух не пустив там коріння глибоко. Наскільки він проявився, німці вибили його. Це факт, але факт винятковий».

На початку 1919 р. більшовиків в Україні часто зустрічали як визволителів. Характеризуючи успіхи своєї партії періоду січня—лютого 1919 р., член ЦК КП(б)У Олексій Іванов у березні 1919 р. образно відзначив: «Куди приходить червоноармієць із штиком, там селянин стає більшовиком». На той час в очах широких мас більшовики уособлювали єдність національного і соціального, тому оволодіти Україною їм вдалося досить просто, без залучення значних військових сил.