Геннадій Єфіменко - Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»

Варто наголосити, що в умовах поступального розвитку суспільства така можливість впливати на великі маси людей була б досягнута не відразу. Так, як зауважував Е. Тоффлер, індустріалізованому суспільству «потрібні були, — і не дивно, що вони винайдені! — потужні засоби для того, щоб послати одне повідомлення багатьом людям водночас дешево, швидко й надійно». Але для цього був потрібен час.

До Першої світової війни в Російській імперії ще не було вагомих успіхів у розповсюдженні кіно та радіо, а наклади газет не стали масовими, передусім внаслідок низької грамотності населення. Відтак розраховувати на пресу як на джерело одночасної передачі тієї чи іншої інформації широким масам населення було неможливо. Однак війна, створивши величезні об'єднання компактно зібраних і в силу своєї специфіки активних людей з усіх куточків імперії, не лише зародила передумови для переростання війни в селянську революцію, а й сформувала новий канал одночасної передачі інформації великим масам населення, що, власне, й стало однією з причин краху імперії Романових. Причому інформація могла розповсюджуватися як організовано (у вигляді пропаганди тих чи інших ідей), так і стихійно, передусім як незадоволення існуючою владою. А коли, як зауважив С. Кульчицький, «траплялося щось неординарне, вони (маси солдатів. — Авт.) починали поводитися однаковим чином без будь-якого організаційного впливу ззовні». Крім того, більшість солдатів (недавніх селян) почали дедалі більше усвідомлювати свою національну самобутність, що, зокрема, сприяло процесам українізації в російському війську вже після повалення самодержавства.

Самодержавна машина не збагнула повною мірою цих реальностей і не виробила адекватної щодо обставин лінії пропагандистської роботи. Пізніше саме демобілізовані солдати, точніше принесені ними з фронту ідеї разом із вагомими аргументами у вигляді зброї, стали важливим чинником революційних подій. А оскільки саме більшовики, своєчасно зрозумівши народні прагнення, зробили їх своїми гаслами (націям — право на самовизначення/відокремлення, земля — селянам, фабрики й заводи — робітникам, мир — народам тощо), то на місця пішло чимало прихильників більшовизму. У тому числі й з-поміж тих українців, яким війна допомогла усвідомити свою «українськість», від якої вони вже не відмовлялися. Симпатія до більшовиків, які перехоплювали і привласнювали народні гасла, такому усвідомленню не заважала.

Таким чином у країні, де перехід до індустріального суспільства був на початковій стадії, під час війни склалася така унікальна ситуація, коли ту чи іншу інформацію можна було швидко донести представникам усіх куточків величезної імперії. Цей фактор, характерний для пізніших етапів модернізації, надавав змогу всім охочим, що не володіли ще достатньою мірою засобами одночасного розповсюдження інформації, ознайомити зі своїми ідеями широкі кола суспільства.

Пасивність більшовицьких керманичів у питанні вибору шляхів національно-державного будівництва досить стрімко змінилася активністю після початку Російської революції, коли вони побачили можливість реальної боротьби за владу. А менш ніж через рік, у січні 1918 р., радянська Росія була проголошена федеративною республікою. То що ж змінилося у більшовицькій доктрині під впливом суспільства, а що лишилося незмінним?

Напередодні Російської («Лютневої») революції більшовики не були представлені у правовому полі Російської імперії. Можливо, саме це спричиняло ту обставину, що під час вироблення плану практичних дій вони більш уважно прислухалися до суспільних настроїв, причому не лише «центральних», а й «окраїнних». Підтримка суспільства чи найбільш активних представників його верств була потрібна для того, щоб захопити владу. Більшовики були вимушені формально підтримувати популярні вимоги та виступати в авангарді боротьби за народні прагнення. Самою лише наукоподібною теорією у практичній роботі обійтися було неможливо.

Через низку причин, на частину яких ми звернули увагу раніше, з початком світової війни в Російській імперії актуалізувалося «українське питання». Політичні аспекти цього питання, як зовнішньо-, так і внутрішньополітичні, аналізувалися в історіографії неодноразово. Їх, зокрема, узагальнено у книзі «Нариси Української революції», що вийшла друком у 2011 р. Слід відзначити, що якби не масовий національно-визвольний рух, якби не національно орієнтована реакція на Російську революцію українських народних мас і насамперед тієї їх частини, що була в солдатських шинелях, то про врахування більшовиками прагнень українських політичних сил не могло бути й мови. Відомий науковець Іван Лисяк-Рудницький схарактеризував тогочасну ситуацію такими словами: «1917 р., коли чари імперії розвіялися, тисячі вчорашніх „малоросів“ мало не за одну ніч перетворилися на національно свідомих українських патріотів і потенційних „сепаратистів“».