Геннадій Єфіменко - Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»

Власне кажучи, поява положення про «право на відокремлення» і була сама одним із перших таких вивчених «уроків». Адже то була реакція на поширення національно-визвольного руху, і насамперед українського. Недарма Ленін фактично у кожній праці з національного питання згадував про Україну, а, приміром, при підготовці вже згаданого реферату «Імперіалізм та право націй на самовизначення» занотовував: «Пробудження національних рухів на Сході Європи (Україні після 1905)». Інакше кажучи, то була не лише реакція на наявні суспільні настрої, а й спроба скласти програму дій з урахуванням можливого їх розвитку.

Слід зауважити таку цікаву деталь: публічні більшовицькі гасла з національного питання не суперечили загальній настанові Михайла Грушевського з передмови до збірника праць «Освобождение России и украинский вопрос» (1907 р.): «Проблема сучасного історичного моменту — звільнення Росії від кайданів старого режиму й перетворення її у вільну і упорядковану державу — не вичерпується створенням умов вільного громадянського існування, ні навіть перебудовою, точніше сказати — покращенням її соціально-економічного ладу [...], без перетворення Росії у вільний союз народів немислиме повне оновлення її, повне звільнення від похмурих пережитків минулого». Однак деякі конкретні кроки з вирішення національного питання, що їх пропонував Грушевський, прямо суперечили як ленінському, так і загалом марксистському баченню майбутнього. Насамперед це стосується обстоюваної Грушевським тези про необхідність «широкої децентралізації, проведеної щодо всіх областей, усіх народностей Росії». Виходячи з марксистських настанов, до ідеї децентралізації/федерації Ленін ставився вороже, і цього у дореволюційний час не приховував. Втім, формально опонентом Грушевського Ленін тоді не був, оскільки кола їхнього спілкування не перетиналися.

Попри відсутність активних дій зі сприяння національному рухові та певні суперечки з представниками української соціал-демократії з національного питання, більшовикам у дореволюційний період вдалося створити собі ореол політичної сили, що з-поміж інших загальноросійських партій найбільш лояльно ставиться до національних прагнень українців. Відомий український соціал-демократ, член Центральної Ради Микола Галаган схарактеризував цю ситуацію такими словами: «На фоні „єдиного протинаціонального фронту“, в якому об'єднались ріжні московські партії, починаючи від чорносотенних і кінчаючи найлівішим крилом демократії включно аж до соціалістичних партій, більшовики відрізнялись начебто від усього цього протинаціонального московського конгломерату тією позицією, яку вони займали щодо права націй на самовизначення. Переконання в тому, що большевики, в противність до решти московських партій, ведуть правильну національну політику та переводять у життя соціалістичний принцип визволення народів (курсив наш. — Авт.), перекинуло деяку, правда невелику, частину українців у табір „смєновєховцов“». Виділення в попередньому реченні слів про «соціалістичний принцип визволення народів» зумовлене тією обставиною, що поєднання ідеї «соціалізму» з «національним визволенням» було типовим як для провідних українських політичних сил, так і загалом в українському суспільстві. Саме таке поєднання згодом зумовило як початковий успіх, так і подальшу поразку Центральної Ради та перемогу більшовиків в Україні.

Зростанню активності народних мас, як і усвідомленню представниками різних етносів своєї національної окремішності, сприяла Перша світова війна. Для характеристики змін, що відбувалися в думках солдатів, буде доречним визначення, яке дав Елвін Тоффлер впливу на маси цивілізації Другої хвилі. Вона, за словами вченого, «рішуче змінила спосіб сприймання людством довколишнього світу і їхньої повсякденної поведінки», докорінно змінила спосіб життя простої людини.

За слушним зауваженням Станіслава Кульчицького, «правлячі кола імперії, самі того не бажаючи, об'єднали селян у великі колективи, а на додаток вклали їм у руки гвинтівки з набоями і навчили ними користуватися». Та головне значення цього явища полягало в тому, що величезна маса людей одночасно і не заплановано вирвалася за вузькі межі свого сільського оточення і побачила новий, індустріальний світ. Колишні селяни в лавах армії, як під час перебування на передовій, так і особливо в дні підготовки до фронту, за короткий проміжок часу отримували таку масу інформації, яку за інших обставин могли не отримати і за все своє життя. Надзвичайно важливим є сам факт таких великих скупчень людей, які за інших умов були б обов'язково розрізнені. Побачене на власні очі й одночасна пропаганда різних політичних сил допомагала солдатським (переважно недавнім селянським) масам не стільки зрозуміти переваги нового суспільства (бо то були лише уявлення), скільки усвідомити недоліки старого. Тим більше, коли в руках сотень тисяч людей, що по-новому відкривали для себе світ, була зброя і ці люди були організовані у певні групи.