Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Статистика - така ж цікава наука, як історія. Всяк пише її по-своєму. Переписи 1921 і 1931 років можна назвати замовленими, що мали, серед інших, завдання штучно завищити поголів'я польського населення. По-перше, національність ототожнювалася з віросповіданням, відповідно, католики в основній своїй масі ставали поляками. По-друге, щоб якось «розбавити» відсоток білорусів і українців, винаходилися якісь малі народності на кшталт «русинів» на Україні чи «місцевих» на Поліссі. Представників останньої «нації», які на запитання кореспондента: «Хто ви, хлопці, будете?» - Відповідали: «Самі ми тутейші, і мова наша тутейша», - виявилося більше 700 тисяч осіб. Польські демографи вважали «місцевих» недооформленими поляками, радянські - ополяченими білорусами. (У звільненому Пінську редактор «Поліської правди», випускниця Комуністичного інституту журналістів М. М. Ваганова розорила сім приватних друкарень, щоб у найкоротший термін організувати одну радянську, і 26 вересня видала тираж першого номера білоруською мовою. Але, на превеликий подив газетярів, більшість зібраного з урочистої нагоди населення не змогло ознайомитися ні з програмною промовою товариша Молотова, ні з наказами військового командування, ні з нотатками «наших кореспондентів» - оскільки не знало білоруської мови.) [7] «Але, на превеликий подив газетярів, більшість зібраного з урочистої нагоди населення не змогло ознайомитися ні з програмною промовою товариша Молотова, ні з наказами військового командування, ні з нотатками «наших кореспондентів» - оскільки не знало білоруської мови.» - наводячи факт нерозуміння жителями Пінська білоруської мови, автор не подає читачам інформації про етнічну належність до українських земель Пінщини, корінним населенням якої є українці. Через відсутність цього інформаційного ключа читач не здогадується про україномовність населення Пінська і підштовхується до хибної здогадки про вживання ним польської мови та про його польську національну приналежність. По-третє, «курча також хоче жити»: при Пілсудському вигідніше бути поляком, при Сталіні - назватися білорусом чи українцем. Лише послідовники «мойсеєвої віри» завжди і для всіх властей залишалися євреями, тому ніякої з ними плутанини. [8] «Лише послідовники «мойсеєвої віри» завжди і для всіх властей залишалися євреями, тому ніякої з ними плутанини.» - нічого подібного — подаючи арифметичні цифри послідовників «мойсеєвої віри» польські «статистики» на повному серйозі до половини їх зараховували в поляки. Це наочно можна побачити на сторінках Вікіпедії, присвячених воєводствам на західноукраїнських землях.

Німцям, ясна річ, дісталася решта території з населенням близько 22 мільйонів осіб.

Нову вдалу угоду в Кремлі відзначили традиційним бенкетом з рясною випивкою і взаємними клятвами у вірності.

29 вересня було опубліковано спільну заяву двох дружніх режимів: «Після того як Німецький уряд і Уряд СРСР підписаним сьогодні договором остаточно врегулювали питання, що виникли з розпадом Польської держави, і тим самим створили міцний фундамент для тривалого миру в Східній Європі, вони в обопільній згоді висловлюють думка, що ліквідація цієї війни між Німеччиною, з одного боку, та Англією і Францією, з іншого боку, відповідала б інтересам усіх народів». Загалом, Польщі більше немає, і воювати нема за що, давайте миритися. А хто не хоче - той і «несе відповідальність за продовження війни».

Радянсько-німецька домовленість була доведена до військ, що діяли в Польщі, вже через три години після підписання. Штаби Білоруського та Українського фронтів отримали розпорядження № 625 про зупинку військ на досягнутих рубежах не пізніше 18 години 29 вересня. В наказі командування Білоруського фронту від 30 вересня давався приблизний опис кордону і вказувалося, що приблизно з 5 жовтня намічається відхід радянських військ на схід. А поки командарм 2-го рангу Ковальов ставив завдання «тепер же почати відведення всіх обозів, транспортів і машин на схід від кордону, без шкоди для нормального харчування військ», приступити до евакуації з залишених територій військового, і тільки військового, майна, боєприпасів, пального, трофеїв, військовополонених, а також намітити маршрути відходу частин і організувати надійний зв'язок з ними. Аналогічні вказівки були віддані Військовою радою Українського фронту.

2 жовтня Ворошилов та інші знайомі нам обличчя обговорили деталі майбутнього маневру та підписали протокол, в усьому аналогічний домовленості від 21 вересня, за винятком пункту про взаємодопомогу в справі знищення «польських банд». Червона Армія повинна була почати рух назад зранку 5 жовтня і вийти на лінію державного кордону не пізніше 11 жовтня. О 20 годині директива наркома оборони пішла у війська.