Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Однак Кушинському не дали поговорити з яким-небудь вищим командиром. Відразу після його повернення кілька кулеметів відкрили вогонь по 26-му уланського полку, що стояв на схилі. Через хвилину між ескадронами почали рватися 20-мм чи 30-мм гранати (?). Вогонь кулеметів був неприцільний, але розривами гранат поранено кілька коней. Майор Гейніц дав команду повертатися. Ескадрони виконали поворот кругом і кроком рушили назад у село. Вогонь більшовицьких кулеметів посилився, став прицільним, одночасно почали рватися нові серії гранат. Майор дав команду: «Риссю». Коли нові розриви почали вражати уланів, вони швидко перейшли в галоп, а потім в кар'єр. Лад змішався, і вже в паніці шаленим стрибом маса коней влетіла в село, де якраз спішувався 27-й уланський полк, а 9-й артилерійський дивізіон займав вогневі позиції. Одна протитанкова гармата стояла біля дороги на виїзді з села. Її розрахунок спав, коли на дорозі, слідом за галопуючим в паніці 26-м уланським полком з'явилися 6 більшовицьких танків. З ротмістром Туском ми розбудили розрахунок, який почав стріляти і підбив два танки ворога. Решта повернули назад…

26-й уланський полк спішився і зайняв позиції на околиці лісу за 1 км від села. Закріпившись у селі, 27-й полк відбив атаку більшовиків з правого флангу, знищивши 2 або 3 танки. В цей момент інша нова кіннота чисельністю близько двох ескадронів обійшла ліве крило. Зважаючи на назрілу загрозу відсікання 27-го і наступного за ним 25-го уланського полку від інших сил бригади генерал наказав обом полкам відступити до лісу і приєднатися до 26-го полку. Полки відійшли в тил у найбільшому порядку. Поруч 9-й артдивізіон демонстрував приклад фантастичної мужності, рухаючись кроком під фланговим вогнем більшовицьких танків. Дивізіон не мав уже ні одного снаряда! Коні та наїзники бригади смертельно втомилися. Деякі коні падали під сідлом. Більшовики відразу організували наступ на ліс. З фронту вони атакували повільно і мляво. Зате дві їх кавалерійські групи почали обходити бойові порядки бригади з двох боків. У зв'язку із загрозою повного оточення генерал наказав 25-му, 27-му полкам та 9-му артдивізіону знищити гармати та відірватися від противника, призначивши місцем зустрічі ліс в районі Райтаревичі. 26-й уланський полк повинен був прикривати ретиради й відступити останнім. Разом з ним відходив генерал Андерс зі своїм штабом…

Це був кінець Новогрудської кавалерійської бригади. Зв'язок з 25-м і 27-м полками був повністю втрачений. Група генерала Андерса із залишками 26-го полку чисельністю 200-250 осіб продиралася через лісові хащі, переслідувана більшовиками, натикаючись по дорозі на все нові їх загони. Добравшись до сторожки Зелений Гай, група розтанула до 60-100 верхових».

Ніхто більше до місця збору не вийшов. Генерал розпустив загін і сформував кілька дрібних груп з добровольців, які вирішили досягти заповітної угорської землі. В середині дня 28 вересня 32-а дивізія після невеликого бою полонила залишки 25-го уланського полку. Тут, до речі, друга й остання половина спогадів генерала армії Тюленева: «Засліплений ненавистю до Радянського Союзу, Андерс намагався затримати просування наших військ (?), але, отримавши нищівний удар, покинув своїх солдатів (??), вирішивши втекти до Угорщини». Що таке елементарна повага до супротивника, наші воєначальники з ампутованою честю рішуче не розуміли.

З вечора 28 вересня війська 4-го кавалерійського корпусу приступили до охорони кордону від Перемишля до Мшанець.

Діючи південніше, 5-й кавкорпус 24-25 вересня поряд з просуванням на захід почав прочісування передгір'їв Карпат. О 17 годині 26 вересня 16-а дивізія зайняла Турку, а 9-й кавполк прибув на станцію Бескид, зайняту, як виявилося, 23 вересня угорськими військами. Спроба контакту з угорцями викликала з їхнього боку обстріл з ручної зброї. Відповідний артилерійський вогонь радянських бронемашин привів до припинення стрільби й відходу угорських солдатів у залізничний тунель на кордоні. За відомостями місцевих жителів, тунель був заміновано; ситуація на цій ділянці кордону з Угорщиною була нормалізована після переговорів. 27 вересня 4-й кавалерійський корпус і 26-а танкова бригада вели бої з поляками коло Журавинець. 28 вересня 5-й кавкорпус вийшов до верхів'їв річки Сян і на кордон з Угорщиною. Того ж дня в районі Свидника був узятий в полон генерал Плісовський, а 30 вересня потрапив у полон і важко поранений генерал Андерс. Прорватися через кордон вдалося лише групі з шести осіб під командуванням полковника Людвіга Швейзера, командира 26-го уланського полку.