Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Польська група, залишивши Шацьк, до 30 вересня переправилася через Західний Буг. Чисельність її зменшилася до 3000 осіб, залишки бригади КОР «Полісся» були перетворені в батальйон. В якості наступної мети генерал Рюкеманн поставив: досягти лісів південніше Парчева і з'єднатися там з групою Клеберга.

Але коло Витичне частини КОР знову змушені були дати бій, на цей раз 253-му полку 45-ї стрілецької дивізії і 16-му полку 87-ї стрілецької дивізії, висланим на допомогу Руссіянову.

«О 4.50 1 жовтня танкова рота розвідбатальйону, що рухалась у складі рухомого загону попереду 253-го стрілецького полку, досягла південної околиці Витичне, де була зустрінута вогнем двох протитанкових гармат, в результаті чого 2 танки Т-37 були виведені з ладу (один танк згорів, на іншому танку був збитий ковпак; від екіпажів танків залишилося по 1 особі)…

Висланий о 5.30 в розвідку кавескадрон розвідбатальйону, який отримав завдання встановити склад противника, що займає Витичне, досяг західної і східної околиці Витичне, де був зустрінутий сильним вогнем 7 станкових кулеметів противника, який організував оборону на північносхідному березі озера Витицьке, південній околиці Витичне, південній окраїні гаю на схід від Витичне. Станкові й ручні кулемети були встановлені та замасковані на копицях сіна, деревах, вікнах будинків, а також на спеціально заготовлених човнах на озері Витицьке. 18 протитанкових гармат були встановлені на південній околиці Витичне, і весь вузький перешийок між оз. Витицьке і Витичне перебував під сильним обстрілом. Зазначений район оборонявся противником силою до 2000 осіб, що складалися з різних підрозділів прикордонників, жандармів і офіцерів, які чинили запеклий опір і переходили в контратаки…

О 7.00, виконуючи поставлене завдання, підрозділи пішли в атаку. Кавескадрон розвідбатальйону і 1-й стрілецький батальйон, наступаючи на Витичне, о 9.00 оволоділи Витичне і захопили в полон 400 осіб… 2-й стрілецький батальйон, наступаючи по східному березі оз. Витицьке в напрямку Мєтулка, був зустрінутий сильним кулеметним вогнем. Вогонь вівся з човнів, що плавали по озеру. Батальйон, вийшовши на відкрите місце, поніс великі втрати й успіху не мав…

1-й стрілецький батальйон, виконуючи завдання, о 13.00 опанував Старим Майданом і продовжував наступати через ліс на Мєтулку. Після досягнення 1-м стрілецьким батальйоном східного узлісся гаю (на захід від Старого Майдану) противник силою до роти перейшов у контратаку; відбулась багнетна сутичка, в результаті якої знищено 170 осіб противника…»

Здавалося б, навіщо радянському командуванню потрібно було влаштовувати цю облаву і даремно лити солдатську кров? Адже справа відбувалася 1 жовтня за 30 кілометрів на захід від Бугу, тобто фактично в німецькій зоні окупації. Але «червоні» все одно побили «білих», з принципу. (Для порівняння. Генерал Гальдер, передаючи військам відомості про накреслення демаркаційної лінії, зазначав: «Фюрер хоче, щоб попереду цієї лінії не загинув жоден солдат».) Втрати двісті п'ятдесят третього стрілецького полку склали 31 особа вбитими, 101 пораненими, був виведений з ладу один танк Т-37. Втрати ворога: вбиті 380, узяті в полон близько 1000 осіб, захоплені 400 гвинтівок, 8 кулеметів, 4 гармати.

Залишки групи Рюкеманна відступили в ліси на південь від Витичне. З точки зору генерала, становище стало безнадійним. Моральний дух його війська, яке подолало за два тижні 420 кілометрів, помітно впав. Навіть підполковник Сулик, який командував найбільш боєздатним підрозділом, доповідав що бійці стомлені, боєприпаси закінчуються, підрозділи тануть. В цих умовах Рюкеманн віддав наказ про розпуск групи, солдати повинні були знищити або закопати зброю, а потім розійтися в різних напрямках. Деякі вирішили, що прощатися зі зброєю ще рано, і приєдналися до групи генерала Клеберга.

Сам Рюкеманн з групою офіцерів 7 жовтня пробрався до Варшави, де намагався брати участь у підпільній роботі. Однак він скоро зрозумів, що таке заняття йому не по душі, і прийняв рішення виїхати до Франції і вступити до Війська Польського. На початку листопада генерал в компанії з п'ятьма офіцерами виїхав з Варшави. Вони щасливо минули радянсько-німецький кордон і через Білосток і Гродно пробралися до Литви, потім у Латвію. З Риги Рюкеманн літаком вилетів у Стокгольм. Однак у прем'єра Сікорського роботи для генерала не знайшлося, і в Париж його не запросили. Врешті-решт він перебрався до Великобританії, але ніякого справи йому так і не довірили.