Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Відірвавшись від радянських військ, група генерала Клеберга 2 жовтня біля Коцька зіткнулася з частинами 13-ї моторизованої дивізії генерал-лейтенанта Пауля Отто і з ходу їх атакувала. 50-а піхотна дивізія «Береза» і кавалеристи генерала Подгорського в ході битви знищили три ворожі танки і взяли 200 осіб полоненими. Опір німців було зламано, і генерал Клеберг став розвивати наступ у напрямку Адамова. 3 жовтня весь день тривали кровопролитні бої. Обидві сторони несли великі втрати. Німецька дивізія опинилася в дуже важкому становищі, та й поляки не могли добитися вирішального успіху. 4 жовтня польські частини припинили атаки та перейшли до оборони. Генерал Клеберг мав намір перегрупувати свої сили і спробувати знову атакувати ворога. Але німці випередили його.

В районі Адамова і Воля Ґуловська розгорілися запеклі бої. Противнику вдалося глибоко вклинитись у розташування 50-ї піхотної дивізії. У поляків закінчувалися боєприпаси. Незабаром ситуація стала загрозливою - з північного заходу до Коцька наближалася 29-а моторизована дивізія.

5 жовтня Клеберг ввів у бій з резерву 60-у піхотну дивізію. Він планував розбити спочатку 13-у мотодивізію, а потім кинути всі сили проти 29-ї дивізії. Свіжі частини відкинули противника: 184-й піхотний полк вибив німців з Волі Ґуловської, а 182-й піхотний полк зайняв Геленів. Поляки взяли багато трофеїв і близько сотні полонених. 13-а моторизована дивізія перебувала на грані розгрому, і врятувало її тільки те, що у поляків практично не залишилося боєприпасів. Проти 29-й мотодивізії боротися було нічим. О 20.00 на нараді командирів частин в Городищі було прийнято рішення припинити опір. Останній наказ Клеберга починався словами: «Варшава впала, перш ніж ми дійшли…»

Вранці 6 жовтня війська окремої оперативної групи «Полісся» стали здаватися в полон. В цей день німецьке військове командування опублікувало останнє зведення про бойові дії в Польщі. Генерал Клеберг помер у полоні 5 квітня 1941 року.

З 5 по 12 жовтня 1939 року радянські війська відходили на лінію нового кордону. Точно за графіком залишив Сувалківський виступ 16-й стрілецький корпус, передавши німцям 6 жовтня місто Сувалки. Евакуювалася за Буг 10-а армія, залишивши Косів і Малкіня Гурну.

Армія Чуйкова 6 жовтня передала німцям Сідлець і Луків, 10 жовтня - Білу-Підляську. Командир 6-го кавалерійського корпусу роздав квіти назад і здав німцям місто Соколув: «Довелося вести дипломатичні переговори з представниками німецько-фашистського командування, - не приховував відрази «дипломат» Єременко. - Я ще не знав тоді, що менш ніж через два роки мені доведеться вести з ними розмову на іншій мову, але вже тоді мені стало ясно, скільки в них пихи й нахабства. Вважаючи, що відхід за Буг ми повинні почати негайно і що розмовляти про терміни нашого відходу нічого, генерал зарозуміло зажадав, щоб німецькому командуванню було перш за все дозволено відкрити свою базу постачання на ст. Соколув. Зберігаючи спокій, я сказав йому: «Ви забуваєте, пане генерал, що розмовляєте не з представником панської Польщі, а з радянським генералом»… Німецькі представники стали поступливішими, і ми домовилися, що за Буг наші війська відійдуть протягом чотирьох діб…» Через два роки товариш Сталін полководцю Єременку приклеїть кличку «брехун». Чому?

У смузі 5-ї армії частини 4-ї піхотної дивізії зайняли Влодаву, а 27-а піхотна дивізія 9 жовтня вступила в Холм. Причому, поки в місті була відсутня будь-яка влада, польське населення відвело душу й сильно побило Робітничу гвардію Холма.

До вечора 12 жовтня Червона Армія відійшла за демаркаційну лінію на всьому її протязі. 16 жовтня кордон взяли під охорону війська НКВС. Визвольний похід закінчився. Політичним керівництвом він був сприйнятий як переконливе підтвердження бойової могутності Червоної Армії - упоралися не гірше за німців, що дзвонили про свій «бліцкриг». Населення сповнилося впевненості, що збройні сили Радянської Країни - найсильніші у світі. Після блискучої перемоги над практично не здатним до опору противником нікому не хотілося порушувати «провокаційні» питання про слабку підготовку особового складу, потворний стан зв'язку та матчастини, відсутність взаємодії родів військ і повний розвал у питаннях тилового й технічного забезпечення. Так, відповідно до оперативного донесення начальника штабу 32-ї танкової бригади майора Болотова, бригада, зробивши 350-кілометровий марш-парад на захід (здебільшого по головному шосе Білорусії), у бойових зіткненнях безповоротно втратила один танк Т-26, а 69 машин, більше третини складу, покинула на дорозі «через технічні дефекти». Всього бронетанкові війська двох фронтів розкидали по дорогах майже півтисячі несправних танків. Лише втративши в Зимовій війні більше 300 тисяч осіб убитими й пораненими, Сталін задумався над недосконалістю створеної ним військової машини. «Нам страшно зашкодила Польська кампанія, - заявив він на закритій нараді з вищими воєначальниками. - Вона розбестила нас. Писалися цілі статті й проголошувалися промови, що наша Червона Армія непереможна, що у неї все є, немає ніяких нестач, що наша армія непереможна… Наша армія не відразу зрозуміла, що війна в Польщі - це була військова прогулянка, а не війна».