Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Голосували цілком добровільно і, як правило, «за». Якщо були допущені до виборчих урн. Тут слід уточнити: хто голосував і за що голосували, оскільки чисельність виборців і загальна чисельність населення дещо відрізнялися один від одного. Не потрапили до складу «електорату» заарештовані, втікачі, позбавлені права голосу політичні, державні, громадські діячі, лідери та активісти всіх інших партій і рухів, великі чиновники, військові, поліцейські, стражники, осадники, лісники, «поміщики й капіталісти» й увесь інший «ворожий пролетаріатові клас».

Ось картинка на одній з виборчих дільниць Бреста: «В день виборів капітан був дуже заклопотаний. Він сказав, що проголосувати повинні всі 100%. Люди приходили, брали листок з надрукованими іменами кандидатів і, не читаючи, кидали в урну. Деякі, щоб показати свою лояльність, навіть не заходили в будку, косо поглядаючи на кількох командирів, які сиділи за столом. Коли прийшов час закрити дільницю й підрахувати голоси, виявилося, що деяка кількість людей не взяла участь у голосуванні. Тоді наш капітан вхопив жменю виборчих бюлетенів і, вкинувши їх в урну, наказав зробити перерахунок. Виявилося, що листків було більше, ніж виборців. Капітан був задоволений. У своїй доповіді він повідомив, що всі кандидати і всі рішення прийняті виборцями на 99,99%».

При такому «адміністративному ресурсі» можна було приєднати західні території хоч до Союзу, хоч до Райху, хоч до Марсу. Наприклад, до моменту виборів близько півмільйона білорусів, поляків, євреїв, литовців, що проживали у Вільно й Віленської області, дізналися, що вони громадяни «фашистської» Литви, і - жодних заперечень. Так товариш Сталін вирішив, без усяких депутатів і референдумів.

За офіційними радянськими джерелами, у виборах до Народних зборів Західної України брали участь 4433000 осіб, або 92,83% виборців, за обрання кандидатів було подано 90,93% голосів. Не з'явились або голосували «проти» понад 700 000 осіб. Якщо співвіднести ці ні до якої точки відліку не прив'язані цифри, які мають мету лише випнути горезвісні 90%, з демографічними даними, то виходить, що до виборів були допущені 4775000 осіб, а «за» проголосували трохи більше 4 мільйонів при загальній чисельності населення Західної Україна 9,4 мільйона.

Таким чином, переважну масу виборців складали «трудящі», причому, як показує національний склад депутатів, в основному білоруси й українці, які з «пригноблених» потрапили в «титульні нації». Народні збори Західної України були на 92,4% «укомплектовано» українцями, на 4,1% євреями і на 3% поляками; в Західній Білорусії 67,1% - білоруси, 13,7% - поляки, 7,8% - євреї, 5,7% - українці. [9] «…в Західній Білорусії 67,1% - білоруси, 13,7% - поляки, 7,8% - євреї, 5,7% - українці.» - також у результаті недомовки автора про етнічну належність до українських земель Пінщини, Берестейщини та Підляшшя читачам незрозумілою є поява українців серед делегатів Народних зборів Західної Білорусії Як на те, повторюся, поляки - це третина населення західних областей. Втім, польська громадськість, яку витягали на передвиборні збори, покірливо голосувала за висунення запропонованих кандидатур, почасти з соціальної апатії, почасти з небажання «дратувати більшовиків», хоча в деякі урни при голосуванні «вороги народу опускали контрреволюційні листівки».

З іншого боку, дії нової влади на першому етапі, здавалося, підтверджували правильність зробленого вибору. «Це був час переважно військової адміністрації, - писав Парнес. - Панувала толерантність - адміністративна й політична. Органи керування функціонували згідно давньої польської організації та за допомогою польських чиновників, головне, щоб керівні посади були зайняті призначеними місцевими або привезеними з Київщини комуністами. Серед місцевих переважали українці. Функції поліції виконувала робітнича міліція. Школи не чіпали, визнаючи всі мови рівноправними (польська, українська, єврейська й російська). Проводилась націоналізація банків, фабрик, магазинів, їх господарів, як правило, арештовували. В цей період владні функції в місті здійснювали робітники й місцеві комуністи під керівництвом комуністів, які прибули з СРСР». А з нетерпінням очікуваний селянством розподіл поміщицьких земель? А сам факт раптового переходу від поневірянь воєнного часу до мирного життя?

У короткий період Тимчасового управління, що тривав до середини листопада 1939 року, Москва всіляко загравала з місцевим населенням і демонструвала привабливість життя в Радянській країні, де немає експлуататорів, де фабрики - робітникам, а земля - селянам, де щасливе дитинство й безкоштовна освіта, де під покривом «дорогоцінного сталінського закону» процвітають одинадцять братніх республік: