Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

(Дуже хотілося західнякам поглянути бодай одним оком на цей рай, та туди до пори до часу нікого не пускали, крім ретельно відібраних товаришів.)

Тому депутати Народних зборів без жодних сумнівів і буржуазних зволікань, на кшталт плебісциту, звернулися до Москви з проханням про включення колишньої Малої Польщі до складу Радянського Союзу та возз'єднання Західної України й Західної Білорусії з УРСР і БРСР.

1-2 листопада Верховна Рада СРСР прохання задовільнила. Протягом двох наступних років населення західних областей вчили жити у «братській сім'ї».

Незалежні прибалтійські держави виникли в результаті розвалу Російської імперії, поразки Німеччини та бурхливих подій Громадянської війни.

Перші паростки як радянської, так і національної влади були задушені кайзерівською армією, яка повністю окупувала Прибалтику до початку весни 1918 року. Відповідно до сепаратного Брест-Литовського договору, підписаного більшовиками 3 березня, Росія виходила з Першої світової війни, віддаючи натомість свої території, зокрема, Литва, Латвія, Естонія відпадали від Росії.

В.І. Ленін погрозою своєї відставки змусив партію (і народи колишньої імперії) оплатити прихід до влади. Головним для нього в той період були не патріотичні гасла, а шанс цю владу, за підтримки тих же німців, утримати та виграти час: «Якщо ти не зумієш пристосуватися, не схильний іти поповзом на череві, в болоті, тоді ти не революціонер, а базіка». Поки Ілліч займався радянізацією відведеної йому резервації і налагоджував «червоний терор», у Берліні обмірковували плани створення Балтійського герцогства. Однак, незважаючи на ліквідацію Східного фронту, більшовицьку допомогу солдатами і хлібом, Німецька імперія впала.

13 листопада 1918 року ВЦВК Республіки Рад урочисто заявив, що умови Брестського миру «втратили силу і значення», й закликав народи «самим вирішити свою долю». Центральне бюро більшовицьких організацій окупованих областей тут же випустило відозву: «Ми не можемо допустити організацію контрреволюційних елементів і захоплення влади… Повстаньте всі як один! Негайно приступайте до організації Рад робітничих депутатів!» Услід за відступаючими німецькими військами частини Робітничо-Селянської Червоної Армії рушили на захід. Однак, як виявилося, там уже встигли утворитися власні національні уряди.

Ще 11 грудня 1917 року в Каунасі литовська Таріба проголосила відновлення Литовської держави, а 11 листопада 1918 року Вольдемарас сформував перший литовський уряд.

24 лютого 1918 року естонський парламент маніфестом оголосив Естонію незалежною демократичною республікою. 11 листопада того ж року до влади прийшов Тимчасовий уряд на чолі з лідером Союзу аграріїв Пятсом.

17 листопада 1918 року в Латвії була проголошена незалежна Латвійська держава і створений Тимчасовий уряд під керівництвом голови Селянської спілки Ульманіса.

Більшовиків це не збентежило. Уряди були буржуазні, отже, неправильні. В середині листопада Ревельський ревком закликав народ виступити проти «самозваного уряду Пятса» і попросив трудящих РРФСР надати естонцям допомогу військами Червоної Армії. У відповідь на це прохання, точніше, навіть раніше, радянський уряд зосередив біля естонського кордону 7-у армію та доставлені з усіх фронтів «червоні» естонські й латиські частини і без зволікання рушив їх в наступ. 25 листопада 1918 року латиські стрільці взяли Псков, до ранку 29 листопада - Нарву. Уже опівдні того ж дня в будівлі Нарвської ратуші місцеві та прислані більшовики проголосили Радянську Соціалістичну Республіку - Естляндську трудову комуну на чолі з товаришем Анвельтом, яку Ленін визнав 7 грудня. До початку січня 1919 року червоні війська зайняли більшу частину Естонії, не дійшовши лише 30 кілометрів до Ревеля (Таллінна), і своїми багнетами забезпечували розгорнення «соціалістичних перетворень». Однак 9 січня «білоести» за підтримки німецьких військ, фінських і російських добровольчих формувань перейшли в контрнаступ і вже через десять днів увійшли в Нарву. Уряд Комуни перебрався до Пскова, потім в Лугу. Надії на реванш він не втрачав і 18 лютого зі схвалення ЦК РКП (б) приступив до формування Естляндської Червоної Армії. У березні-квітні відбулася ще одна спроба вдертися в Естонію, але й вона закінчилася невдачею. Москва, зайнята боротьбою з Колчаком, допомогти додатковими силами не мала можливості. Понад те, у травні перейшла в наступ сформована на території Естонії армія генерала М. М. Юденича. 25 травня вона відбила Псков, до середини червня білі були під стінами Петрограда. Естляндську Червону Армію довелося розформувати. Восени добили Юденича. 31 жовтня 1919 року червоні війська повернули Лугу, 7 листопада - Гдов. 2 лютого 1920 року Москва уклала з Таллінном мирний договір, згідно з яким Радянська Республіка «добровільно й на вічні часи» відмовлялася від «усяких суверенних прав, котрі належали Росії стосовно до естонського народу та землі».