Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Зокрема, німецький посол в Естонії X. Фровейн у розмові з міністром закордонних справ Карлом Сельтером, що відбулася 28 серпня, повідомив: «Чутки про те, що нібито при укладанні пакту про ненапад між урядами Німеччини та Радянської Росії велися в будь-якій формі переговори або укладалися угоди на шкоду або за рахунок Естонії та інших держав Балтійського моря, не мають жодної основи. Договір Німеччини та Радянської Росії жодним чином не зачіпає і не завдає шкоди інтересам Естонії». Понад те, саме пакт Молотова - Рібентропа «сприяє усуненню можливостей конфлікту між прибалтійськими країнами та їхніми сусідами», перетворюючи Балтійське море в «регіон миру». Червоні повпреди, у свою чергу, посилалися «на виступи керівництва і преси Радянського Союзу, на мирні традиції нашої зовнішньої політики, на постійне прагнення Радянського Союзу допомогти малим країнам зберегти своє самостійне й незалежне існування». Через два дні після німця Сельтера, з метою його правильної «орієнтації», відвідав Таллінн радянський повпред К. Н. Нікітін, який з обуренням заявив, що: «Твердження естонських газет про червоний імперіалізм СРСР і про те, що СРСР бажає окупувати Естонію, виявилися безглуздим, нічим не виправданим наклепом на СРСР», і порадив міністру приструнити завзятих газетярів, «що в хибному дусі орієнтують народні маси» і ганьблять «мирне значення пакту й мирні наміри» Радянського Союзу.

Оцінюючи виниклу ситуацію, політичні діячі сходилися на думці, що в силу непримиренності протиріч між більшовицьким і націонал-соціалістичним режимами «закляті друзі» швидше за все не зацікавлені у створенні спільного кордону, а отже, країнам Прибалтики належить грати роль такого собі буфера між Німеччиною й СРСР. Як повідомляв 5 вересня держсекретарю тимчасовий повірений у справах США У. Леонард: «Міністерство закордонних справ і начальник Генерального штабу Естонії вважають необґрунтованими чутки про таємну німецько-радянську угоду, що передбачає окупацію Естонії, вони не вірять, що нинішні переміщення радянських військ на західному кордоні вказують на це». В суспільстві спостерігалися найсуперечливіші настрої: частина керівних і заможних кіл орієнтувалася на зближення з Німеччиною і навіть на союз з нею, частина - симпатизувала Англії та Франції. Існували групи, налаштовані на користь тісної співпраці з СРСР. Але також безсумнівно, що основна маса населення, не заперечуючи проти того, щоб заручитися підтримкою сильного союзника, бажала б зберегти і нейтралітет, і незалежність власної країни.

Початок війни в Європі підсилив побоювання прибалтів бути втягнутими в події та спонукав ввести в дію закони про нейтралітет. Одночасно ці країни стали розглядати можливість економічного зближення з СРСР, запропонувавши переговори про розширення товарообігу й можливості транзиту вантажів через Біломоро-Балтійський канал і північні радянські порти, через імовірність перетворення Балтійського моря в театр військових дій. 13 вересня в Москву для консультацій з цих питань виїхав директор естонського Департаменту зовнішньої торгівлі Мері.

17 вересня 1939 року Червона Армія перейшла польсько-радянський кордон. Того ж дня державам, що перебували в дипломатичних стосунках з Радянським Союзом, в тому числі й прибалтійським, була вручена нота, в якій підкреслювалося, що «у стосунках з ними СРСР буде проводити політику нейтралітету». Розгром і поділ Польщі, просування радянських кордонів на захід, явно продемонстрували радянсько-німецьке порозуміння, похитнули впевненість естонців у міцності свого становища. Стривожений Сельтер знову зустрівся з німецьким послом, щоб поділитися своїми сумнівами. «Враховуючи непередбачуваність поведінки росіян, - доносив Фровейн до Берліна, - неможливо передбачити, чи не буде експансія цієї держави в Європі спрямована також проти Прибалтійських держав. Виникає важливе питання, чи захоче й чи зможе Німеччина в цих умовах надати їм допомогу. Потім міністр прочитав цитату з турецької газети, в якій наводилося повідомлення з Москви, що ніби-то Німеччина визнала необхідність приєднання Прибалтійських держав і їх портів до Радянської Росії. Я негайно заявив, що це повідомлення виходить від англійських агентів і має яскраво виражений провокаційний характер».

Тим часом у Кремлі Сталін і Молотов вже ретельно опрацьовували сценарій «територіально-політичної перебудови» Естонії та Латвії: їм планувалося зробити пропозиції, від яких вони просто не змогли б відмовитися. «Залізо було гаряче», і Вождь «кував», куди там Гітлеру. Першою на черзі була «маленька миролюбна Естонія».