Борис Джонсон - Омріяний Рим

«Сплеснув світ у долоні», — пише Проперцій, що може бути (а може, й ні) натяком на географічне розташування місця битви. Горацій радіє, що нарешті, коли цариця мертва, можна випити цекубського вина. А Вергілій солодкаво-нудотно описує Августа, який мужньо стоїть на височезній кормі перед битвою, а з ним весь сенат, народ і боги Риму. «З його обличчя палає обабіч радісна ясність, — пише він в “Енеїді”, — і зірка батька Юлія над тім’ям» [52] Перефразовані рядки «Енеїди» в перекладі Михайла Білика. Тут і далі цитати з «Енеїди» подаються в цьому перекладі. .

Читаючи таке, мимоволі ставиш собі запитання: звідки усе це? Радісна ясність з обличчя? Зірка над тім’ям? Цих трьох поетів вважають за найталановитіших і наймайстерніших в історії західної літератури. Звідки цей ура-патріотизм, ця неприхована ксенофобія?

Навзір доволі дивно, що усі вони аж так підкреслюють іноземність Клеопатри. Римляни ж добре знали Єгипет, а Вергілій ні сіло ні впало бідкається, що Анубіс вирішив позмагатися з римськими богами, але зовсім забуває, що в римському світі вже й так давно та успішно панував культ Ізіди. Усі ці поети аж зі шкури пнуться, описуючи негідність і ганьбу Антонієвої інтрижки з Aegyptia coniunx — єгипетською дружиною, як називає її Вергілій. Та постривайте-но…

А як же Юлій Цезар, чия зірка сяє над тім’ям його названого сина? Хіба сам він не скакав у гречку з тією-таки царицею Єгипту? Атож, скакав. Ба й була вона зовсім не єгиптянкою, а грекинею, а в Римі мешкало чимало греків.

То до чого тут уся ця моральна паніка? А до того, що ми з вами спостерігаємо одну з ключових причин, чому Август відіграв аж таку важливу роль у становленні європейської культури. Просто він став першим, хто збагнув місце великої літератури у формуванні політичних поглядів. За допомогою людей Мецената — його покровителя мистецтв — він зібрав довкола себе найталановитіших і найвпливовіших поетів, яких тільки знав тогочасний світ.

Ці поети формували й пропагували єдину політичну свідомість. На більшу частину наступних 2000 років їм судилося стати частиною спільноєвропейської культури.

Щоправда, упродовж 400 із лишком років існування Римської імперії вони відігравали ще поважнішу роль, сформувавши спільний літературний простір і загальне ставлення до імперії. Справедливо припустити, що на Сході, де розмовляли грецькою мовою, будь-хто з певним рівнем культури й становищем у суспільстві знав, хто такий Гомер. Утім, будь-де, де розмовляли латиною, а ці простори були широкими й включали в себе як Схід, так і Захід, протягом століть дітей виховували на Вергілієвій «Енеїді» — поемі, прямою метою якої було прославляти Римську імперію і, зокрема, Августа.

Причина, з якої августівські поети так улесливо відгукувалися про імператора, полягала не в самому лише підлабузництві. Коли Горацій каже, що повітря духмяніше й сонце світить лагідніше, коли нашим правителем є ти, о, Цезарю (тобто Августе), він не зовсім нещирий, скоріше навіть зовсім не нещирий.

Не слід забувати враження, яке на цих людей справило століття, щойно пережите Римом. Від часів Сулли й задовго до них римські вулиці буквально заливало кров’ю, адже через примітивність методів убивства в ті часи смерті були дуже кривавими.

Коли 43 року до н. е. Октавіан разом з іншими тріумвірами запровадили власні проскрипції, були вбиті 130 сенаторів і щонайменше 3000 воїнів. Уявіть лишень жах, що панував у їхніх домівках і навіть домівках тих, кого помилували. На ті часи випало значно більше вбивств на душу населення, ніж під час французької революції. Для цих верств суспільства це було ніби як належати до камбоджійської буржуазії за правління Пол Пота [53] Пол Пот (1925–1998) — камбоджійський диктатор. .

Щоб ви мали уявлення про брутальність тогочасної культури, розповім вам про випадок, коли голову Цицерона прислали до Рима й виставили на ораторській платформі у Форумі. Її зірвала перша дружина Антонія Фульвія, чий колишній чоловік Клодій також став жертвою гострого язика Цицерона. Вона поклала ту голову собі на коліна, плюнула на неї, потім розтулила їй рот, витягнула язик і почала штрикати його шпильками.

Хоч Горацій і сам воював при Філіппах 42 року до н. е. (тільки не на тому боці), але про різанину не розповідає. Просто він не мав потреби в тому. Усі й так знали, що там сталося.

Так, є щось тривожне й незвичайне, якщо зважати на нашу цинічну еру, у тій хвалебній мові, якою послуговувались августівські поети, описуючи свого імператора та його здобутки. Проте зовсім не слід вважати їх за проторадянських підкаблучників режиму, бо писали вони так від щирого серця.