Александр Красовицкий - Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

— То мого брата. Він добре там хазяйнував.

— Бачили. Городництво за останнім словом техніки.

— Так-так. Любить цю справу. А будинок ще цілий?

— Так. Поки що...

— Ото він хотів Росію. Тепер і має.

— Він за росіян?

— У нас постійно з ним суперечки виникали. Тепер його прохання почуті. Росіяни під хатою. Щоб він скис разом з ними.

Оце так поворот. Два рідні брати. По обидві сторони. Тепер зрозуміло, чому росіяни окопалися з того боку.

Обстріл не вщухає. Земля рясно сиплеться на голови. За прямого попадання нас завалить землею тут. Сидимо у труні під час шаленого вітру. Невідомо, коли захлопнеться кришка.

— Надо сдаваться!

— Навіщо?

— Я не хочу умирать! У меня дети дома. Надо сдаваться!

— Ми ще можемо їм протистояти!

— Да что мы можем? Сколько уже умерло. И сколько раненых! Дети без меня не проживут!

— Це ти зараз про дітей згадала? А навіщо ти взагалі йшла на війну, якщо в тебе діти дома?! Ти хіба не знала, що тут можуть убити? Чи ти думала так собі проскочити? Думала, що минеться?

— Я по долгу шла. Как и вы все!

— Чого тоді скиглиш? Ще й агітуєш на це інших. Тих, хто ще може боротися. Роз’їдаєш бойовий дух!

— Да пошли вы со своим духом!

Виходжу на свіже повітря. Голова пульсує від цих упадницьких настроїв.

Як можна поширювати таку єресь серед бійців?

Залізний дощ стих. Бійці вилазять із різних щілин. Поранених немає.

Це остання крапля. Допомоги не буде. Ніякі вмовляння комбата вже не діють. Усі ті гори журналістів, родичів та друзів — далеко. А росіяни тут. Вони відтягнули свою техніку і людей далеко за межі досягання нашої зброї. Тримають нас на довгому повідку, регулярно добиваючи далекобійною зброєю. Навіть якщо спробуємо їх атакувати — нас умить зітруть танками та артилерією. Якщо зараз не здатися, то потім уже може не бути. Це кінець!

Це мої думки? Це думки добровольця, який не хотів здаватися? Не вірю собі.

— «Тин», що ти робиш?

— Сказали знімати все. Ідемо тільки в одязі.

Усі псують зброю. Гнуть газові трубки і пружини. Стрибають ногами по стволах. Розбирають зброю і викидують частини в різні боки. Знімають шоломи і бронежилети. Спалюють документи. Знищують усе, що нищиться.

Плачуть.

Усі розуміють, що нас чекає. Полон. Тут нічого хорошого. А що далі? Далі — невідомість...

Шеренга вишикувалась. Повільно топчемось уперед. Якесь дивне відчуття. Немає страху. Переживаю тільки, щоб із «Камазом» та «Амбалом» було все добре. Ідемо повз згорілий штаб. Там вбили «Лєрмонтова». Останній удар забрав сталевого командира...

Будинок догорає. От тобі й маєш. Дідо вболівав за росіян, а вони йому хату спалили. Буде тепер знати, що таке Росія.

Проходимо яр і піднімаємось нагору. Дивлюся на хутір згори. Дерева прикривають подвір’я, тому майже не видно ушкоджень. Усе таке ж зелене, як і було до цього. Приємно дивитись на цей літній пейзаж. Окрім будинку, що горить. Він, як далека свічка. Свічка за всіма загиблими тут.

На мені тільки синя сорочка, яку я взяв ще на станції. Ще й штани, і кросівки. Руками намацую щось у кишені. Це — телефон. Швиденько розкладаю його на частинки й розкидаю по полю. Попереду хтось стоїть з автоматом. Російський солдат.

З другої кишені дістаю свій щоденник четвертої редакції. Тут записано все. Хто був, що робив і де робив. Якщо ця інформація потрапить до ворога, то всім, хто вижив з нашого взводу, забезпечене болісне майбутнє. Швиденько рву його на клапті й розвіюю вітром по полю. Маленькі папірці снігом розлітаються. Це були мої спогади.

Ще раз дивлюсь на «свічку», що догорає. Ніколи не думав, що домовина може бути розміром із хутір. Спочивайте, хлопці. Ми за вами ще повернемось.

• Зведення новин

Угрупуванням силам АТО під Іловайськом, серед яких є і добровольчі батальйони і військові ЗСУ, бойовики висунули ультиматум — здатися до 6 ранку 30 серпня.

Про це повідомила прес-служба добровольчого батальйону «Донбас».

• В опорний пункт у Комсомольському вийшли з оточення перші бійці — 28 осіб — Іловайського угруповання.

Про це на своїй сторінці в Фейсбук повідомив глава МВС Арсен Аваков .

За його словами, вийшли перші 28 чоловік: 14 бійців батальйонів МВС «Миротворець», 3 бійця «Херсона» і 11 з «Дніпра-1». З ними кілька людей зі складу батальйонів ТРО МО.

• Російська армія за «чеченським сценарієм»: по черзі, за допомогою танків та систем залпового вогню, повністю знищила селище Новосвітлівка на Луганщині.