Данило Яневський - Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька

Марш членів ППС. 1920–1930 pp. XX cm.

Джерело: http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/02/27/114519/

Підкреслюю: бойове крило цієї партії очолював не хто інший, як майбутній засновник Польської держави Юзеф Пілсудський. Від 1887 р. він був державним злочинцем у системі правових координат Російської імперії. І – героєм визвольної війни для свого народу, окупованого в три прийоми в 1772–1795 pp. Активними діячами цієї терористичної (з точки зору російської імперської влади) були також дружина Пілсудського – Олександра, майбутні парламентарі Валерій Славек та Раймонд Яворовський та багато інших, чиї імена вписані червоним рядочком в історію Другої Речі Посполитої.

Пригляньмося до Німецької республіки. Один із перших записів у тренді припадає на 26 серпня 1921 р. Від куль членів організації «Консул» гине міністр фінансів Матіас Ерцбергер. Убили його за те, що в листопаді 1918 р. він підписав перемир'я з Францією та Великою Британією, яке поклало край Першій світовій війні. 20 – 30-ті pp. XX ст. у Німеччині – епоха масового комуністичного та націонал-соціалістичного терору проти політичних супротивників. Перемогли в цій кривавій громадянській війні найбільш послідовні. В січні 1933 р. їх вождь обійняв посаду канцлера, в березні його партія брунатних терористів набирає майже 44 % голосів на парламентських виборах. Виборці масово підтримують основні ідеї руху за визволення від пут ганебного Версальського миру, за об'єднання всіх німців в одній державі, яка би забезпечила нації все необхідне для благополучного, мирного розвитку. Для цього треба було розтрощити головного ворога – Францію, ліквідувати демократичний устрій, заступити який мала «єдина держава» з «одним народом» та «одним вождем». Така програма забезпечила Гітлеру, за різними даними, від 20 до 50 атентатів (замахів).

Від 1903 р. тут існує Німецька робітнича партія. Головне внутрішньополітичне питання, яке розділило народ та політикум, – ставлення до проблеми об'єднання з Німеччиною. В 1933 р. канцлером стає противник аншлюсу Енгельберт Дольфус, який забороняє діяльність нацистів, відмовляється скликати парламент, призупиняє дію конституції, фактично запроваджує авторитарний політичний режим. 12 лютого 1934 р. австрійські анархісти та соціалісти розпочинають збройне повстання, придушене урядовими військами. Кількість убитих перевищує 100 осіб. Дольфус оголошує створення єдиної для всієї країни партії – «Вітчизняного фронту». 25 липня 1934 р. під час путчу, організованого тепер уже нацистами, Дольфус був убитий у своїй резиденції.

23 березня 1919 р. Беніто Муссоліні засновує «Італійський союз боротьби», а в 1921 р. – Національну фашистську партію. Один з його найближчих соратників, Діно Гранді, створює озброєні загони «сквадристів» («чорносорочечників»), які «залізом та кров'ю» почали наводити «порядки» на вулицях італійських міст. Одне з перших гучних вбивств – соціаліста Джакомо Маттеотті. Супротивники не залишилися в боргу, вчинивши принаймні чотири замахи на життя Муссоліні. В 1923–1924 pp. його партія дістає більше 60 % міст у національному парламенті. Це дало змогу «легітимізувати» авторитарний однопартійний політичний режим, який існував упродовж наступних 20 років.

У липні 1927 р. такий собі Корнеліу Зеля Кодряну засновує «Легіон Архангела Михаїла» (згодом перебрав назву «Залізна гвардія»). 30 грудня 1933 р. його бойовики вбивають прем'єра Іона Дуку. Діяльність організації набула такого розмаху, що правлячий режим був змушений розстріляти самого Кодряну та з десяток його поплічників – без суду і слідства. Організацію очолив Хорія Сіма, який пішов на тісне співробітництво з генералом Іоном Антонеску, який невдовзі став фактичним диктатором, а Сіма – віце-прем'єром в його уряді та лідером правлячої партії. Далі – терор проти політичних супротивників, створення концтаборів, антиєврейські акції, союз з Гітлером та Муссоліні та участь у війні проти СРСР.

1929 р. в Італії хорват Анте Павелич засновує Хорватський революційний рух. Мета – створення самостійної національної держави – Великої Хорватії. Засоби – в загальноєвропейському тренді: підпільна мережа, вибухи, замахи тощо. Найвідоміший теракт, організований «усташами» (в перекладі українською – «повстанці») – вбивство 9 жовтня 1934 p. y Марселі короля Александра І, під час якого загинув і міністр закордонних справ Франції Анрі Варту.