Данило Яневський - Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька

Заразом загубили десятки мільйонів людей у безглуздих війнах та злочинних голодоморах. Вичавили за межі країни мільйони трудових і не тільки емігрантів, які вже ніколи не повернуться до власних домівок.

Знищили церкви, безцінні пам'ятники архітектури, архіви та бібліотеки…

Відкинули елементарні поняття про мораль, про честь і гідність людини.

Саму назву держави перетворили на глум для тих, хто хоч якоюсь мірою цікавиться Україною та її невиліковними хворобами.

Ось лише деякі, узагальнені дані, оприлюднені протягом останніх років різноманітними міжнародними організаціями:

– Україна посідає перше місце в Європі за темпами вимирання населення, рівнем дитячого алкоголізму, розповсюдженню ВІЛ серед вагітних, за кількістю звернень до Європейського суду (в розрахунку на 10 тис. населення);

– 2 місце за кількістю курців у віці до 12 років та старших;

– З місце за кількістю автомобілів класу «люкс»;

– 4 місце серед країн з найгіршою економікою;

– 5 місце за кількістю емігрантів, кількістю спожитого алкоголю на душу населення;

– 10 місце за кількістю ув'язнених на 100 тис. населення;

– 11 місце за грамотністю населення;

– 44 місце (зі 138) в рейтингу тендерної нерівності;

– 57 місце (з 59) за рівнем конкурентоздатності;

– 71 місце (зі 144) за рейтингом процвітання;

– 73 місце (зі 144) за індексом глобальної конкурентоздатності;

– 74 місце за кількістю щасливих людей;

– 11 місце за рівнем добробуту громадян;

– 78 місце (з 80) в рейтингу кращих країн для народження дітей;

– 79 місце (зі 123) за індексом свободи;

– 126 місце (зі 179) у світовому рейтингу свободи преси;

– 131 місце в рейтингу свободи слова;

– 137 місце (зі 185) за умовами ведення бізнесу;

– 144 місце (зі 179) за індексом сприйняття корупції;

– 166 місце (зі 171) за індексом економічної свободи. [1]

І так далі, і тому подібне.

Усі ці та інші історичного штибу досягнення – прямий результат майже столітнього панування людоїдів-комуністів та їх фізичних та духовних нащадків, які прийшли до влади у листопаді 1917 р. під співи «Інтернаціоналу» і утримали її після 24 серпня 1991 р. – тепер уже під патріотичні співи «Червоної калини» та інших шедеврів національної пісенної спадщини.

У попередніх розвідках серії «Проект „Україна": Втрачена історія загубленої держави», «Проект „Україна": Таємниця Михайла Грушевського», «Проект „Україна": Спроба Павла Скоропадського», «Проект «„Україна": Крах Симона Петлюри» їх автор, спираючись на результати досліджень сучасних українських фахівців та їхніх колег-українознавців із-за кордону, показав, що головним наслідком авантюрної, популістської політики частини політиків умовних «підавстрійської» та «підросійської» України стала передача до складу Польщі територій сучасних західних областей України та окупація українських земель, розташованих на схід від Збруча, більшовицькою Росією.

На території більшої частини сучасної України був установлений терористичний, людоїдський режим у формі Української Радянської Соціалістичної Республіки. Прямий, безпосередній результат його панування – багатомільйонні безповоротні втрати місцевого населення – як внаслідок прямих репресій, так і штучно організованих голодоморів, найбільшим із яких був голодомор 1932–1933 pp. Тут, на території т. зв. «Великої України», протягом усіх десятиліть окупації сікли людей на капусту.

Мотив перший – замирення нелояльного населення в перспективі великої європейської війни. Війни, яка за планами її організатора та проектантів, мала утвердити комуністичне панування над всією Європою, а далі – над усім світом.

Мотив другий – використати для підготовки цієї війни всі наявні на території УРСР людські та матеріальні ресурси.

Натомість на території Східної Галичини, яка після 1920 р. стала частиною Польщі, Другої Речі Посполитої, було запроваджено формальний режим парламентської демократії. Українське населення Польщі в 1920–1939 pp., як вважають прихильники такої точки зору, піддавалося різного роду утискам, які мали наслідком масове несприйняття існуючого політичного режиму і навіть ворожість до нього. При цьому найбільш радикально налаштована частина української молоді, організаційно об'єднана у львівськії! клітині Організації українських націоналістів (офіційно вона називалася Крайова екзекутива ОУН), вдавалася до радикальних форм протесту – включно з організацією терористичних актів проти польських урядовців та тих українських діячів, які, на їхню думку, пішли на співробітництво з польською владою.