Микола Аркас - Історія України-Русі. Том 1

Багато щасливійший був поход Ігоря на Каспійське мореат в персидські краї.

Русь, з великими силами, притягаючи по дорозі охочих до здобичи, дійшла суходолом аж до Дербенту; звідси на кораблях по річці Курі добралися до великого та багатого города Бердау (недалеко теперішнього Баку), звоювали його і просиділи там аж пів-року, нападаючи на сусідні землі. Набравши великої здобичи в тих землях, вернулися до-дому.

Кінець Ігоря був дуже сумний, і Літопись оповідає про се так. Ігор мав воєводу Свенельда. Се була його права рука і щоб задовольнити його та його дружину, Ігор дав йому Деревлянську дань: іди, мовляв, туди і збірай на себе. Тоді почала ремствувати Ігорева дружина: „Свенельдови оняке добро, а ми голі - збірай дань з Деревлянів і на себе та на нас!" Ігор послухав і пішов до Деревлян. Дружина почала грабувати немилосердно їх села і міста, пускала їх з вогнем, багато народу убивала. Дуже розлютувалися Деревляне, бо з них, як вони казали, дерли дві шкури: і Свенельд бере і князь знов так само. Не стерпіли вони сього і одна з громад - міста Іскоростеня повстала, напала на Ігоря, до голови побила дружину Ігореву, а самого князя привязали до двох нагнутих стовбурів дерева, і коли вони порснули вгору, то розірвали князя на-двоє. Там, недалеко города Іскоростеня, й поховали його.

Се був князь, як знати, завзятий і здібний, коли не дав розвалитися такій великій державі, але разом з тим такій ще не міцній, як була тоді Руська держава. Під умовою, що уложив він з Греками року 944, бачимо підписи яких двадцяти „світлих і великих князів", що сиділи по ріжних волостях та землях і слухалися „великого князя руського". А ще ж були землі з своїми тубільними князями, що тільки платили дань, та ще такі, що тільки приходили руському князеві на поміч, як його союзники!

По смерти Ігоря зостався маленький син Святослав; тому князювати почала жінка Ігорева Ольга. Перш за все вона, як оповідає Літопись, повзялася на Деревлян і ще дужче їх приборкала. Літописець оповідає про се так, як воно дійшло до нього з народніх уст. Оповідає він, що Ольга ніби-то схотіла помститися за смерть чоловіка свого Ігоря і на те випав як раз дуже підхожий случай. Деревляне, убивши Ігоря, задумали одружити Ольгу з князем своїм Малом, щоб узяти в свої руки нового князя Святослава. Щоб посватати Ольгу, вони послали у Київ своїх послів. Як ті приїхали, і Ольга дозналася, чого вони бажають, то переказала їм через своїх людей, щоб вони, за-для більшої пихи, звеліли нести себе до неї у тих самих човнах, в яких вони приїхали; а сама тим часом у своєму дворі загадала викопати глибоку яму. На другий день прийшли до послів Ольгини слуги кликати їх до княгині, а вони одказали тим слугам: „не хочемо ми ні кіньми їхати, ні пішки йти, а несіть нас у човнах". Так і зробили - узяли ті човни й понесли, а вони, сидячи у них, дуже пишалися. Як принесли їх у двір, де дожидалася їх Ольга, то зараз, з її наказу, вкинули ті човни з послами у яму і живцем закопали.

Та не вдовольнилася Ольга сією помстою, - мало було їй сього, - і вона послала сказати Деревлянам, що коли вони хочуть, щоб вона пішла за їх князя, то нехай пришлють у Київ своїх найзначніщих людей сватати її. Деревляне послали зараз своїх сватів, і як вони прийшли до Київа і хотіли бачити княгиню, то Ольга сказала, що не допустить їх на свої очі немитими й звеліла витопити лазню (баню), куди й пішли посли паритись. Як усі вони зайшли у ту лазню, двері зачинили, підпалили її з усіх боків, і всі вони живцем в ній згоріли.

Тоді Ольга пішла з дружиною своєю до Деревлян, щоб на могилі Ігоря справити тризну. Поскликала на ту тризну багато значніщих Деревлян, понапоювала їх добре і коли вони усі попилися, тоді звеліла своїм воякам-дружині повбивати їх. Більш пяти тисяч люду було ніби то вбито на могилі Ігоря.

На другий год знову прийшла Ольга з своєю дружиною до Деревлян і на сей раз узяла з собою малого свого сина Святослава, - завоювала кільки деревлянських городів і обступила військом їх город Іскоростень. Деревляне перелякалися і зачинилися у городі. Тоді Ольга послала до них послів, і ті сказали їм: „Княгиня каже: буде вже з мене тієї помсти за чоловіка мого Ігоря; тепер я звоювала всю Деревлянську землю й наложила на неї дань. Так само хочу зробити й з вами. Пришліть мені тільки від кожної хати по три голуби й по три горобці, то я й піду". Іскоростенці дуже зраділи, що таку невелику дань наложила на них княгиня й зараз позносили все Киянам до табору, а Ольга звеліла до ноги кожному голубові й кожному горобцеві привязати по ганчірці, а у-вечері підпалити й пустити на волю. Так і зробили: підпалили ті ганчірки, привязані до ніг і попускали голубів і горобців на волю. Вони знялися й зараз таки полетіли у город по своїх гніздах, а горобці по-під свої стріхи, і город враз запалав страшенним вогнем. Кинулися бідні городяне з города у поле, а Кияне - на них; багато їх повбивали й багато позабірали в неволю.