Микола Аркас - Історія України-Русі. Том 1

Але вже десь у VIII столітті найпізніш, київські князі перестали бути тільки сторожами київської торговлі; маючи велике військо - дружину, що треба було його чимсь прогодувати, вони почали нападати на сусідні племена та споружати далекі походи, на землі Візантійської держави, а потім і на схід, коли підупала Хозарська держава. В тодішні часи військо найбільш живилося тим, що награбить у сусідів або возьме за викуп, щоб не грабувати.

Ті походи на чужі землі збогачували дружину та князя, бо купці-дружинники навозили звідти чимало товару, невольників і потім те все продавали. Що далі, то все зростала дружина київського князя й охота до походів за данею в підбиті вже землі та до наскоків в далекі чужі краї. Почали князі наймати в дружину чужинців - найбільш Варягів (Скандинавів, з теперішньої Швеції та Норвегії), їх було в Київі так багато, що вони забрали в свої руки всю управу, а громадське віче, „старци градскии" вже мало важили: не слухали їх ні князь, ні дружина. Аж пізніш, в другій половині XI в., коли ослабла княжа власть, „віче" знов показало свою силу.

Маючи велику дружину, київські князі помаленьку розширили київську державу на північ, на захід, на схід і на полудень. Не однаково князі „примучували" ріжні племена. Ті, що сиділи далі і до них не можна було часто ходити, платили тільки дань та давали помочи під час воєнного походу, але мали ще своїх князів і сами собою порядкували; до инших сажав київський князь з своєї руки князя, а ще до инших посилав своїх „мужів" - „посадників" і ті вже робили так, як скаже київський князь. Сажаючи своїх князів та підручних в чужих землях, київський князь ніби то робив їм добро: обороняв їх од сусідів, заводив спокій, нищив і карав розбійників, а зате приходив що року зимою по дань, а часом держав там своїх „мужів" цілий рік з військом. Обійшовши землі зимою, князі й бояре разом з купцями на весну зїздилися у Київі і поскладавши товари на човни, везли Дніпром на продаж аж до Царгороду, до Греків.

При кінці IX віку багато вже земель належало до Київа: не тільки землі українські (Уличів, Деревлян, Дулібів, Тиверців, Сіверян) та білоруські (Дреговичів, Радимичів), але й великоруські (Кривичів, Вятичів, Новгородських Словен); крім того Русь держала тоді Азовське море і Подонє. Таким чином на початку Х в. Київ опанував вже мало не всі ті землі, що з них складалася Руська держава, і ті землі почали теж зватися руськими.

Таке велике діло, сотворення Руської держави, сталося вже у IX столітті, а проте ми не знаємо навіть наймення тих давніх князів. Найдавніща Літопись, уложена в XI столітті, вже не памятала нічого про події IX віку, не знала навіть, як почалася Руська держава. А тим часом треба було якось той початок пояснити… Отож літописець, знаючи, що в Х віці у Київі було багато Варягів і вони мали велику силу та що київські князі посилали їх „намістниками" в ріжні землі, - впав на думку, що й перші князі руські певно були з тих Варягів.

Літописець оповідає, ніби-то у 862 році один з Варязьких ватажків, на імя Рюрик, із братами своїми Синеусом та Трувором і з своєю величенькою дружиною осіли у Новгороді і наложили на тубольців дань за те, мовляв, що вони будуть обороняти їх од ворогів-сусідів. Сі варяжські виходці на думку літописця, почали собою довгу низку українсько-руських князів.

У дружині Рюрика - оповідає літописець - окрім його братів, були ще менші ватажки - Аскольд та Дир. Вони не схотіли остатися у Новгороді і пішли Дніпром униз аж у Візантію, щоб там або стати до війська грецького, або пошукати собі иншої, кращої долі. Пливучи Дніпром, побачили вони на крутім березі його великий город. Вони спитали людей, що се за будівлі, їм одказали, що се город Київ, - збудовав його колись Кий - і належить він до Словянського народу Полян, що тепер платять дань Хозарам. Аскольд і Дир прирадили їм не платити тієї дани Хозарам і, щоб оборонити гброд од них, зосталися там із своєю дружиною, збіраючи дань з Полян за ту оборону. Таким побитом вони зробилися першими князями в нашій Україні.

Так каже літопись, але як ми вже знаємо, Київ в кінці IX в. був столицею великої Руської держави, мав може з двісті літ перед тим своїх князів і не був безпечно, таким мізерним городком, щоб якась бродяча невелика скандинавська ватага прийшла й усілася там, а Поляне ще й раді б тому були. Крім того, з инших джерел відомо, що Аскольд та Дир справді князювали в Київі, але не разом: Аскольд десь між 860-867 роками, а Дир - аж при кінці 880-их років. Можна навіть думати, що Аскольд був уже христіянин, бо на його могилі, над Дніпром, пізніш поставлено було церкву.