Микола Аркас - Історія України-Русі. Том 1

Дуже може бути, що відомий похід Руси на Царград у 860 році підняв князь Аскольд. Русь вирушила в похід на 200 кораблях. „На човнах були варвари, що тримали у руках мечі, грозилися на город і кричали. Сі варвари-Руси були хорошого зросту, русяві й з сірими очима. Значніші між ними голили бороди й носили довгі вуси; на головах, з довгими оселедцями (чубами) і підголеною чуприною, носили гостроверхі шапки; поверх кольчуги були одягнені білі киреї, що защіпалися прищіпкою на правому плечі. Узброєні вони були сокирами, сагайдаками, списами та мечами гострими з обох боків, а щити в них були довгі та внизу вузькі".

Так описують Греки те військо, що прийшло до них. Облягла Русь Царгород і спершу таки добре їй щастило, але знялася буря багато човнів потопила й розкидала, і чимало тоді з того походу не вернулося до дому.

Після Аскольда бачимо у Київі князя Олега. Літопись зве його „віщим", тоб то характерником - тому він ніби то мав щастя у всьому. Се був князь славний війнами й походами. Літопись оповідає про незвичайно щасливий похід його на грецьку столицю Царград.

Скрізь ніби то по словянських землях, підлеглих йому, набрав він велике військо, посадив його на 2.000 човнів і Дніпром та Чорним морем поплив до Царграда; розбив Греків і скрізь навкруги, по селах і городах, спустошив усе та спалив, побив багато народу і обступив город з усіх боків. Тоді царі грецькі Лев та Олександер, бачучи таке лихо, послали до його своїх послів і замирилися з ним. Олег узяв великий викуп, забрав чимало добра і на знак того, що він поборов Візантію, на головних воротах Царграду ніби то прибив свій щит.

Тим часом инші джерела ніде не згадують про такий ганебний для Візантії похід Руси, то треба думати, що се літописець записав те, що переказували за його часів люде. Зате зовсім певна умова Руси з Греками року 911, на якій підписаний Олег, „великий князь руський". Два роки пізніш Олег підняв великий похід на Каспійське море та у теперішню Персію. Оповідають, що прибуло з Дону у Волгу, а звідти в Каспійське море, 500 кораблів руських і на кожному по 100 душ. Кілька місяців Русь господарювала по-над морем і далі в персидському краю, але як верталася вона до дому, то на неї напали Хозари й більшу половину побили.

Про смерть „віщого" Олега літопись оповідає таку легенду (на пів-казку).

Бажаючи знати, коли прийде по нього смерть, покликав він до себе кудесників (знахурів) та волхвів, і один з них сказав Олегови так „Великий ти, князю, вояка; завжди ти - під стрілами ворожими, та не в чесному бою спіткає тебе смерть твоя, - не од ворога лютого, не од болісти лихої й не од старости скінчиш ти дні свої", а од любого коня свого". Замислився Олег, оддав свого коня слугам, звелів поставити його у станю і до смерти покоїти, кохати його та годувати найкращим зерном.

Минуло кілька літ, і Олег, вертаючись з походу до-дому, згадав про коня свого й заїхав до стані, де той кінь стояв; спитав він про нього слуги свої, що приставлені були до коня того, а слуги одказали йому, що кінь його любий давно вже пропав і голий кістяк його давно миють дощі і сушать вітри у степу на могилі.

Пішов Олег подивитися на те місце, наступив на череп ногою і промовив: „Збрехав-єси мені, старий кудесниче! Ото й од тебе, мій любий коню, тільки голий череп зостався, а я й досі живу". Тільки він проказав се, як з мізковні тієї вилізла невеличка гадюка, обвилася круг ноги княжої і вкусила його. Від того, каже легенда, й помер Олег.

Яка б там не була смерть його, ми знаємо, що він помер десь у 912-915 роках і похований у Київі. З наказу потомка його Ярослава, кістки його вийнято з могили, охрещено і в-друге поховано під Десятинною церквою.

Після Олега став князем київським Ігор, що взяв собі за жінку Ольгу з города Пскова.

Ось як легенда розказує про се. Був якось Ігор на полюванні у Псковщині. Трапилось йому переїхати річку; перевозила його через неї на човні проста сільська дівчина Ольга і так впала йому в око, що він почав жартувати з нею; вона так мудро одказувала йому і так йому вподобалася, що він узяв її з собою до Київа і там одружився з нею. Але на ділі Ольга мабуть була донькою Псковського князя. Так само як і Аскольд та Олег, Ігор пробував щастя в поході на Царград. Але не був він щасливий: Греки попалили Ігореви човни якимсь вогнем, кидаючи його на них з берега (здається, се був звичайний порох, про котрий тоді ще ніхто не чув); дружина Ігорева перелякалася того дива, і Ігор як пішов, так і вернувся до-дому з порожніми руками, позбувшися кораблів та трохи війська.