Микола Аркас: Історія України-Русі. Том 3. Частина 1

14-го квітня (апріля) 1672 року Демьяна Многогрішного почали у Москві катувати і допитувати, що замишляв він проти Москви; потім катували його сина і брата Василя і приятеля Матвія Гвинтовку та Генерального осаула Павла Грибовича.

28-го травня (мая) Гетьмана і брата його Василя виведено на майдан, щоб скарати їх на смерть, але Царь помилував їх і присудив: Гетьмана Демьяна Многогрішного і його брата, полковника Чернигівського Василя, військового осаула Павла Грибовича і Ніжинського полковника Матвія Гвинтовку з синами Юхимом і Хведором, - хоч сих тільки й вини було, що вони сини свого батька, - заслати на Сібір із семьями (семьї звелено привезти з України у Москву). До Гетьмана прислали його жінку Настю, синів Петра і Івана, дочку Марину і небожа Михайла. Про дальшу долю Гетьмана ми знаємо, що його запроваджено на Сібір у Селенгинск, де він жив довго; у 1688 році він із сином Петром допомагав угамувати повстання східніх Бурятів-табунитів і побити Мунгалів. Якого року і де саме він помер - не знаємо.

Тільки повернувся з Москви у квітні (апрілі) 1672 року Карпо Мокрієвич, як у Батурині зібралась рада. На тій раді положено було послати до Царя прохання, щоб раду для виборів Гетьмана було зібрано з самої старшини, без простих козаків, і з сим проханням вирядили до Москви полковника Івана Лисенка. Тим часом кошовий отаман Запорожський Сірко, перечувши, що на лівому боці нема Гетьмана, поспішив до Батурина. Іван Сірко, родом з слободи Мерефи, що під Харьковим, був чоловік неписьменний, але дуже добрий і розумний войовник; його щиро поважали Запорожці і українські прості козаки; на них він мав великий вплив, і на раді, на котрій мали обрати Гетьмана, його хотіли поставити за Гетьмана. Але Московському урядові се було не на руку: ще за Богдана Хмельницького, на Переяславській раді, Сірко був проти поєднання з Москвою; далі, усе своє життя він визначався, як справжній Запорожець, котрий любить волю над усе; попереду він був заклятим ворогом Поляків й Татар, потім пристав до Дорошенка і помагав йому у його замірах поєднатися з Турками, далі одчахнувся від його і перейшов на бік Суховія і Ханенка, а з ними пристав до Поляків; тепер, коли слава про його гула по всій Україні, його хотіли настановити Гетьманом на лівому боці.

9-го червня (юня) до старшини, що на той час безгетьманства правувала на Україні, присланий був з Москви указ - вирядити туди Сірка за караулом. Як раз у той час Сірко, розбивши Білгородську орду, котра помагала Дорошенкові, захопив був одного татарського мурзу. Запитавши наперед боярина Ромодановського та повіривши йому, він віз того мурзу до його, щоб боярин заслав його на Москву. Під містечком Новими Санжарами, куди він приїхав сам, тільки з зятем своїм Іваном Сербином, з котрим вони везли того мурзу, на його напав Полтавський полковник Хведір Жученко, закував у кайдани і виправив у Батурин; звідтіль старшина, по наказу, одпровадила його у Москву, а відтіль заслано його аж на Сібір.

Здихавшись таким побитом небажаного кандидата, Московський уряд через Ромодановського назначив раду, щоб вибрати Гетьмана. Рада зібралася біля містечка Козачої Діброви 17-го червня (юня) 1672 року і обрала Гетьманом, заздалегідь призначеного, Генерального суддю Івана Самойловича. Він був син попа, чимало освічений, був до всього здатний, розпорядливий, мав добрий розум. Саме тоді, по весні 1672 року, насувалася страшенна хмара на правобічну Україну: сам султан Мухамед IV, а з ним хан Кримський Селім-Гірей, виступили на підмогу Дорошенкові. Король польський Михайло Вишневецький прохав царя Олексія Михайловича, щоб він вернув Сірка із Сібіру, як доброго вояку і чоловіка, що мав великий вплив на Запорожжі. Сам Царь боявся тієї сили Турків та Татар, послухав Короля, і в червні (юні) 1673 року Сірко знову вже був на Січі; у липні (юлі) він із Запорожцями вже руйнував Кримський город Арслан, а 21-го серпня (августа) напав на Очаків. Та усе се мало пособило Полякам, і як ми знаємо, війна із Турками скінчилася Бучацькою згодою, - по сій згоді Польща мусіла зректися усієї Правобічної України. У тім же таки 1673 році з'явився на Січі якийсь парубок з Донських козаків, котрий обявляв себе за сина царя Олексія - Семена Олексійовича. Його начеб то ще малим хотіли отруїти, але він утік на Дін, а тепер шукає правди у Запорожців. Сірко, як хитрий чоловік, щоб покористуватись такою нагодою і держати Московський уряд у своїх руках, вдавав, начеб то справді вірить усій тій байці про царевича, хоч добре знав, що справжній царевич давно вже помер ще малим хлопчиком. Уряд Московський, через Гетьмана Самойловича і своїх посланців, довго силкувався дістати того самозванця, але Сірко усе ухилявся і тільки у 1675 році, після того як одібрав від самого Царя „грамоту", одіслав того парубка у Москву, і там його покарали на смерть.