Микола Аркас: Історія України-Русі. Том 3. Частина 1

Петро Дорошенко був родом з козацької семьї Чигиринської сотні. Гетьман Його дід, Михайло Дорошенко, був Гетьманом у 1625 році і загинув Петро під мурами Кафи; батько був полковником за Богдана Хмельницького. Ще за Богдана ж Петро мав уже високий уряд, а за Виговського, бувши Прилуцьким полковником, був його щирим прихильником. Після того, як Тетеря покинув гетьманський уряд, гетьманства домагався Ведмедівський полковник Опара, але, почуваючи непевність, бо старшина його не любила, він обернувся у Крим до Хана і став прохати його, щоб він допоміг йому зробитись Гетьманом. Мурзи татарські рушили на Україну, але їх перейняв Дорошенко, піддобрився до них, і вони взялися допомогти йому зробитись Гетьманом. Як прийшов до табору Опара, його заарештували і оддали Дорошенкові. Сей вислав його у Польщу. Там його засадили у тюрму, а козаки, що прийшли з ним до Татар, проголосили наказним Гетьманом Дорошенка. З того часу він починає змагатися з Бруховецьким, щоб зробитись самостійним Гетьманом по обидва боки Дніпра.

Але в той час скоїлась подія великої ваги за-для України. 13-го січня (января) 1667-го року у Андрусові, містечку на Литві, підписана була згода Москви із Польщею на 13 літ. По тій згоді Україна була поділена на дві частини, розділені Дніпром: лівий бік із Київом доставався Московській державі, а правий - Польщі. З сієї умови Український народ бачив, що Москва у-нівець ставить його і тільки думає за себе. Над столітньою крівавою боротьбою Українців за визволення з-під польського ярма Москва люто насміялася, Тоді, як за-ради того ж визволення Україна оддала себе під руку єдиновірної держави, - ся держава віддає її назад тій самій Польщі, у теє ж ярмо, не питаючись народу, чи хоче він того. Більш освічені Українці, а між ними й Дорошенко, бачили, що коли Богдан, котрий підняв був на боротьбу за волю усю Україну, не зміг обійтись без того, щоб не піддатись під руку Царя, то тепер і надто треба було шукати чієїсь міцної руки, щоб вона захистила обездолену, поруйновану, стустошену, і вилюднену через безперестанні війни Україну. Думка Дорошенка була - зібрати її усю до-купи, а як пощастить, то й самостійною зробити. Розуміючи заміри Москви і добре знаючи порядки та становище Польщі, він поклав собі знайти захист десь окрім них. Він шукав міцної руки, а такої ніде було шукати, окрім як не у Турецького султана. І от Дорошенко, після ради, що зібрав він на р. Росаві біля Корсуня, у початку 1669 р. піддався Турції на тих самих умовах, на котрих були піддані їй Молдавія і Волощина. Україні забезпечено було сією умовою не тільки автономію, але вона не повинна була платити Султанові ніякої податі, - тільки військо мусіла йому постачати. За те Султан обіцяв Україні поміч, щоб вона могла добути собі незалежність в етнографічних границях, по Перемишль, Самбір і Путивль.

Та, на жаль, тут ми стрічаємо те саме, що й за Виговського, коли він зробив був із Польщею федерацію. Народ Український двісті літ воювався з мусульманами, і тепер ніяк не хотів пристати на те, щоб „невірний" султан приймав його під свою руку. Особливо нераді були такому союзови на Січи, бо й з ким булоб тоді Січовикам воювати, якби Турки й Татари стали приятелями України? Проти Дорошенкові виступали січові отамани Суховієнко, Ханенко, і він мусів витратити не мало сил, щоб своїх вгамувати. А рівночасно відбивався від чужих. Особливо ж хотів він раз на все Польщу відсунути від України, щоб вона не мала ніякої надії панувати над Україною. По довгих заходах, намовив він султана Магомеда IV, і той року 1672 в маю рушив на Польщу. В купі з Дорошенком побили вони Поляків, взяли Камянець, Львів і Польща мусіла підписати ганебну для себе Бучацьку умову.

По тій умові вона зрікалася України і визнавала її власністью козаків, а Турції мала платити данину. Україна в давних границях була віддана Дорошенкові, а польське військо мало бути з ньої відкликане. Тепер Московській державі ніщо вже не заважало приєднати до себе ізнову усю Україну. Дорошенко дуже добре допоміг сим Москві і тепер мріяв, що вдячна за се Москва настановить його Гетьманом усієї України. Але Московському урядові такий Гетьман, як Дорошенко, був не з руки, бо він бажав, щоб Україна була автономною державою, а сього Москва не терпіла. Тим-то уряд постоянно піддержував його супротивників - як от Бруховецький, Многогрішний та Самойлович, - щоб таким побитом знесилити Україну. Після того, як Бруховецький був убитий і Дорошенко на який час зробився Гетьманом України по обидва боки Дніпра, князь Ромодановський одержав з Москви новий наказ, і як тільки Дорошенко перейшов на правий бік, він знов вступив в Україну і зібрав у Глухові, у початку березоля (марта) 1669 р. раду. На тій раді, замість Бруховецького, вибрано і ствержено Гетьманом лівобічної України Чернигівського полковника Демка (Демьяна) Многогрішного. Дорошенко покинув його наказним Гетьманом над військом на який час, а сам поїхав до-дому по свойому домашньому ділі.