Микола Аркас: Історія України-Русі. Том 3. Частина 1

Демко Многогрішний був родом селянин і не визначався а-ні розумом, а-ні політичною вдачою. Через те-то Дорошенко, не надіючись од нього нічого лихого, безпешно настановив його на який час наказним Гетьманом. Але як тільки він поїхав до Чигирина. Ромодановський із військом ізнову вступив на Україну. Многогрішний став підлещуватись до його і до козацької старшини. 6 березоля (марта) 1669 року він зібрав раду у Глухові, і на ній було так зроблено, що його вибрано Гетьманом лівобічної України. Він присягав бути вірним Москві і з нею поновив Переяславські умови, але права України ще дужче були скорочені: постановлено було, що московські воєводи, крім Київа, будуть у Переяславі, Ніжині, Чернигові та Острі, хоч вони й не матимуть права втручатись в суд та управу; Гетьман не має права перемовлятися з чужоземними державами.

Недовге гетьманування Многогрішного ознаймоване тим, що за його заведено осібний полк з козаків, котрий прозвали „компанійським". Полк сей мав наглядати за тим, щоб поспільство не приставало самовольно у козаки та ще, щоб заздалегідь гасити у самому початку, як де прокинеться яка ворохобня, розрух, повстання, або що. Спершу була думка скомпонувати сей полк з 1.000 чоловіка, але далі мало не усі полковники позаводили у себе компанійців, котрі були у них неначе їх прибічна дружина та справляли коло них чисто поліційну службу. В травні (маї) місяці 1670 р., на проханна Гетьмана, Царь прислав до його стрільців, щоб були при Гетьманові та стерегли його; тую сторожу Гетьман мусів держати своїм коштом. Вигадав се Многогрішний за-для своєї обезпеки, бо знав, що його не люблять і почував себе дуже небезпешним на своїй посаді. А Московському урядові се було й на руку: він таким побитом мав при боці Гетьмана по-всяк-час свого доглядача. З того часу сю сторожу становлено було до кожного Гетьмана. У тому ж таки році Многогрішний, з дозволу Царя, переніс свою столицю з Гадяча у Батурин, де й пробували Гетьмани, кінчаючи Мазепою.

Дорошенко, мстячись над Многогрішним за йогo зраду, виклопотав у патріарха Константинопольського соборну на нього „анафему". Спочатку Многогрішний байдуже дивився на се, але скоро після того його побив грець (апоплексія), і він, вважаючи, що хворість ся сталася йому через те прокляття, став прохати Московського царя, щоб він заступився за нього перед патріархом Константинопольським, щоб той скасував проклін. Патріарх уважив бажання Царя, а Гетьман після того заходився будовати церкви. Многогрішного не любила старшина, - не любила за те, що він був не виборній Гетьман, а начеб поставлений Москвою; не любила й за те, що він, як чоловік простий, і робив вже дуже по-простецьки: хто з старшини не згожувався з ним або суперечив йому, він, не вважаючи ні на-що, лаявся, а иноді й бився, а було й так, що прямо рубав шаблею; маючи право суду над старшиною, він на зле уживав того права, а часом і без суда скидав старшину з урядів та настановляв на те місце своїх родичів та приятелів. А через усе те сипалися, як з решета, доноси на Гетьмана у Москву, у так званий „Малоросійський приказ", котрий відав діла України; до того ще й Гетьман сам не вмів показати з себе дуже улесливого і як чоловік нервовий, а часом без міри запальний, не вмів здержувати свої поривання і вихоплювався перед московськими воєводами та послами з чимсь таким, що тільки шкодило йому самому. Про його зносини з Дорошенком писав у Москву стрілецький голова Григорій Неєлов, що був у Батурині старшим над стрільцями. Коли по сьому ділу приїхав до Батурина московський посол Савін, а далі, через короткий час після його, Танєєв, то Гетьман, дорікаючи за Андрусівську згоду, гововив їм таке: „Царь нас шаблею не брав - ми своєю охотою піддалися через те, що у нас з вами одна віра. А як що Київ і инші українські городи він хоче віддати королеві Польському, то ми знайдемо собі иншого державця". Усе те доходило до Москви, і уряд ще не вирішив, як йому бути тепер із Гетьманом і що почати, коли у-ночі проти 13-го березоля (марта) 1672 року Генеральний обозний Петро Забіла, Генеральний писарь Карпо Мокрієвич, генеральні судді Іван Самойлович і Домонтович, скинуті Многогрішним полковники: з Переяславського полковництва - Думитрашко-Райч і з Стародубського - Рославець змовившись із стрільцями московськими, котрі були при Гетьманові у Батурині, напали на його тоді, як він спав, схопили, закували у кайдани і зараз виправили у Москву. Тудиж виправили усіх його родичів і приятеля його Матвія Гвинтовку. Тим часом у Батурині зосталася правувати гетьманським урядом генеральна старшина.