Віктор Савченко - Україна масонська

Ворожою масонам була й нiмецька лютеранська церква, незважаючи на масонство деяких батькiв-засновникiв церкви (iншi напрями протестантизму вельми лiберально ставляться до масонства i не засуджують участь у масонських ложах своїх вiруючих).

Росiйський iсторик, який дослiджував масонство, О. Соловйов вважає, що масонство найбiльш близьке до англiканства…

Серед православних вiруючих iснує нiчим не пiдтверджена легенда про вiдлучення масонiв вiд росiйської православної церкви. Проте масонство зазнавало релiгiйних гонiнь лише в католицьких країнах. Росiйська православна церква офiцiйно нiколи не проклинала та публiчно не викривала масонiв i їх орден. Росiйське масонство наприкiнцi ХVIII ст. захищало православну вiру вiд нападок окремих войовничих атеїстiв i антиклерикальних органiзацiй, вольтер'янцiв i матерiалiстичного обскурантизму. Один iз лiдерiв росiйських масонiв писав: «…твори вольтерiв, дiдеронiв, гельвецiїв i всiх антихристиянських вiльнодумцiв сприяли нинiшньому юродствуванню Францiї…Та держава щасливiша, в якiй бiльше прямих християн».

Формула масонiв «єднiсть у рiзноманiттi» давала можливiсть стати масоном людям рiзних християнських конфесiй i полiтичних орiєнтацiй.

Росiйське масонство знало про скептицизм французького масонства щодо католицької церкви, проте не пiдтримувало подiбну точку зору щодо православ'я. Масонська мораль сприятливо позначилася на росiйському суспiльствi, виступивши проти модних тодi течiй атеїстичної скептичної думки (у подальшому i проти марксизму). Слiд зазначити, що переважна бiльшiсть росiйських масонiв були iстинно вiруючими християнами (О. Суворов, М. Кутузов, М. Воронцов, С. Гамалiя…).

У 1785 р. Митрополит Московський Платон випробував у вiрi iдеолога масонства Миколу Новикова i визнав його «хорошим християнином», причому Митрополит зазначив, що вiн «…молить Бога, щоб у всьому свiтi християни були такi, як Новиков». Адепти масонства молилися «на будь-якому мiсцi та при будь-якiй справi», не виключаючи i «моления с Христианскою братиею своею во Храмах, которое много может споспешествовать к созиданию благочестия».

Один iз основних фiлософiв-масонiв початку ХIХ ст. Семен Гамалiя жив аскетом, навчаючи Священного Писання та проповiдуючи християнськi iстини, за що вважався праведником.

У росiйському масонському «Катехизисi» ХVIII ст. (наведеному Сенатором Росiйської iмперiї I. Лопухiним) зазначається, що основна мета масонства «…те ж, що i мета iстинного християнства» i «наслiдування Iсусу Христу».

Масони придiляли особливу увагу питанням спiввiдношення масонського розумiння релiгiї з офiцiйною православною церквою. Разом iз тим масонськi ложi у Схiднiй Європi пропагували так зване екуменiчне iстинне християнство – християнський гностицизм, але вважали його тiльки «доповненням» до християнства традицiйного.

На думку масона Михайла Сперанського, «…iстинний християнин є людиною, яка, пройшовши шлях очищення й оновлення, шукає возз'єднання з Христом i сприймає його в себе так, щоб Вiн у ньому жив, дiяв, розпоряджався i керував його думками, рухом, волею, тобто щоб Христос був у ньому, а вiн у Христi».

Масонство пропагувало християнський деїзм, вiру у «просвiтлення». Другою Бiблiєю для масонiв епохи Катерини була Кабала. Кабала давала їм ключ для тлумачення Священного Писання, загострювала розумiння християнських догматiв Троїчностi, Боговтiлення, месiанства… Масони вивчали кабалiстику, залишивши сотнi рукописних текстiв i перекладiв «Сефер йецира», «Сефер хазохар», «Сефер ха-тмуна», «Шааре ора», творiв християнських кабалiстiв XVI-XVII ст. Масони Росiйської iмперiї другої половини XVIII ст. мали ще три джерела сакрального знання – нiмецьке розенкрейцерство, авiнйонську школу «Academie des Vrais Macons» i школу в Монпельє «Academie des Sages». Особливим пiєтетом у них користувалися працi Фоми Кемпiйського, Парацельса, Я. Бьоме, Сен-Мартена, Iоанна Масона, Сведенборга…

«Роботи» масонiв спрямованi на «загальну гармонiзацiю», вдосконалення та порятунок природи i людства, причому кожний масон має брати в цьому процесi дiяльну участь: займатися народною освiтою, «виправленням нравiв», благодiйнiстю, а також брати участь в алхiмiчних дослiдах, спрямованих на виправлення i «врятування неблагородних металiв». Процес унiверсального виправлення природи, який для масонiв був зумовлений трансформацiєю, «пом'якшенням» творiння, перетворенням сили Суду на силу Милостi, уподiбнюється тут алхiмiчнiй трансмутацiї мiдi в срiбло.

Носiї догм i заборон – самодержцi та диктатори, жрецi та священики – розглядалися масонами як узурпатори, якi обмежують Богом дану полiтичну i духовну свободу. Правителi, якi обмежували Божественну свободу для масонiв, були ворогами божественного порядку, ворогами гармонiї.