Символами ордену масонiв стали символiчнi будiвельнi iнструменти: циркуль, висок, трикутник, кельма, молоток… Вiд лицарiв-тамплiєрiв масонам дiсталися мечi, шпаги, шатри та схiднi легенди.
Масонство не є унiверсальною релiгiєю, не обiцяє спасiння душi, не радить, як цього можна досягти, але славить Вищого Творця, якого називають Великим Архiтектором Всесвiту. Морально-етичне вчення масонства розглядається в алегорiях i символах.
У конституцiї Великої Нацiональної Ложi Францiї записано: «Цiль масонства – моральне вдосконалення людства. Його девiз: Свобода, Рiвнiсть i Братерство. В очах масонства всi послiдовники рiвноправнi, незважаючи на нацiональнiсть, расу, релiгiю, на рiзницю в станi, званнi, становищi…» (Свобода вiд забобонiв, Рiвнiсть перед Богом i Законом, Братерство серед масонiв). Масонство заявляло про себе як про спiльноту людей, якi несуть iдеали загальнолюдської духовностi, заснованої на прiоритетi свободи особистостi. У той самий час структура масонства базується на жорсткiй дисциплiнi, суворiй iєрархiї.
Основним документом масонства вважалася «Книга конституцiй» (1723 р.), в якiй проголошувалося, що членами масонських лож «…повиннi бути люди добрi та вiрнi, вiльнi за народженням, зрiлого i розсудливого вiку, не крiпоснi, не жiнки, не аморальнi або непристойнi люди». Мета масонських лож полягала в «удосконаленнi благополуччя людей виправленням моральностi, поширенням доброчинностi, благочестя, непорушної вiрностi правителю та вiтчизнi, суворому виконаннi iснуючих у державi законiв». Масону наказувалося шанувати «Бога як творця та правителя свiту», визнавати святiсть релiгiї, схвалювати дотримання принципiв совiстi, вiросповiдання, вiдкидати будь-яку форму дискримiнацiї iнакодумцiв.
«Всесвiтня демократична республiка», «Єдина Вiльна Європа» – iдеали масонства ще початку XVIII ст., що стали здiйснюватися лише через 250 рокiв створенням Об'єднаної Європи, увiнчаної масонською символiкою – кола iз золотих п'ятикутних зiрок.
На початку XVIII ст. масонство вже виступає як серйозна громадська сила, що проголосила своєю метою «емансипацiю Європи». Формальним днем народження масонства вважається 24 червня 1717 р., коли «вiльнi каменярi» з лондонської ложi «Гусак i жарiвка» (за назвою таверни, де тодi збиралися франкмасони) прийняли братiв з трьох iнших лож, що знаходились у столицi Англiї: «Корони», «Яблунi» i «Виноградного грона». Тодi було ухвалене рiшення створити єдину органiзацiю – орден – першу Велику Ложу масонiв. Невдовзi ця Велика Ложа стала не тiльки центром усього англiйського масонства (до 1733 р. в Англiї налiчувалося вже 126 лож), а й «Великою материнською ложею» масонiв усiєї планети. В англiйськi масонськi ложi прийшли сильнi свiту цього – особи королiвської кровi, аристократи, фiнансисти. Великим магiстром англiйської Великої Ложi вже у 1721 р. було обрано герцога Монтегю – одного iз найвельможнiших i найбагатших перiв Англiї, а у 1737 р. Великий Майстер англiйської Великої Ложi Жан Теофiль Дезаглiє прийняв у масони спадкоємця англiйського престолу принца Уельського. В серединi ХVIII ст. в таємних масонських ложах з'являються не тiльки правителi та вельможi, а й «нелегально» безлiч католицьких священникiв i протестантських пасторiв, православне духовенство i навiть єзуїти…
Масонство розвивалося в руслi вiльнодумства й опозицiї щодо католицької церкви й одночасно виступало проти матерiалiзму, атеїзму. У вiдповiдь масонство активно засуджувалося католицькою церквою: у 1738 р. Папа Климент XII виступив з рiзким викриванням франкмасонiв як таємної секти, що пiдриває основи церкви та громадський порядок, i заборонив католикам, пiд загрозою вiдлучення, вступати до масонських лож i спiвпрацювати з ними. Булла Римського Папи оголосила масонство небезпечною єрессю. Засудження масонiв з середини XIX ст. регулярно пiдтверджували римськi понтифiки: Бенедикт XIV, Лев XII, Пiй VIII, Григорiй XVI, Пiй IX.
Останнє серйозне попередження масонам мiстилося в католицькому канонi № 2335, виданому у 1917 р., який був чинний до 1983 р. До 50-х рокiв ХХ ст. католицтво активно боролося проти масонства, але ситуацiя стала змiнюватися пiсля Другого Ватиканського Собору (з 60-х рокiв ХХ ст.). Щодо масонiв була виявлена позитивна iнiцiатива створеною на Соборi «Комiсiєю з дiалогу». Пристрастi вщухли, однак католицизм зберiгав деякi побоювання щодо масонiв. Дiалог мiж католицькою церквою та масонами завершився «Лiхтенауерською заявою» 1970 р. З 1983 р. перебування католика в масонському орденi не веде до вiдлучення вiд католицької церкви, а масонськi лiдери не раз заявляли про пiдтримку «нового курсу» Папи Iоанна Павла II.
Читать дальше