Володимир Сідак - НАЦІОНАЛЬНІ СПЕЦСЛУЖБИ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

Для Розвідочної управи гострою була проблема підбору й підготовки кваліфікованих кадрів, їх виховання в дусі відданості Українській державі.

Більшість співробітників в минулому були цивільними, не мали належної підготовки, але щиро бажали взяти участь у боротьбі Української держави за свою незалежність і територіальну цілісність. Отже, військова розвідка УНР відчувала гостру нестачу кадрів взагалі, а особливо кваліфікованих. Доцільно порівняти штатну чисельність центрального апарату і філій "ІНФІБРО" та реальну вкомплектованість цих установ. Так, у центральному апараті Інформбюро за штатом передбачалося 48 посад, а фактично працювало (за станом на кінець червня 1920 р.) 18 осіб; загальний штат філій повинен був мати 89 співробітників, а реальна їх чисельність досягла лише 35. Отже, вакантними залишалося майже дві третини штатних посад [470] 233, ф.1078, оп.2, спр.70, арк.29-31зв. .

Пошуки шляхів розв'язання складної кадрової проблеми нерідко приводили до простого, на перший погляд, рішення: залучати до роботи в розвідувальних і контррозвідувальних структурах колишніх офіцерів жандармерії, поліції, військових спецслужб або й просто стройових армійських офіцерів зруйнованої імперії. Це давало певні позитивні результати, особливо з чисто професійної точки зору. Але далеко не скрізь така кадрова політика виправдала себе, приклади чого вже наводились.

Для підготовки спеціалістів розвідувальної й контррозвідувальної справи у структурі Розвідочної управи передбачалося створення спеціальної "Школи виховання розвідчиків". Її управління складали: начальник (підлягав особисто військовому міністру), його помічник і канцелярист. Начальником школи призначалася військова чи цивільна людина, достатньо обізнана з роботою спеціальних служб. Викладачами школи запрошувалися при необхідності військові чи цивільні особи [471] 233, ф.1078, оп.2, спр.70, арк.17-48 . Номенклатура спеціальностей навчального закладу визначалася тими напрямками роботи, яких найбільше вимагала загальнополітична й оперативна обстановка в умовах воєнного часу. Тобто, школа мала готувати фахівців, здатних організувати розвідувальні й контррозвідувальні осередки в тилу ворога, на окупованій території, а також забезпечувати доставку інформації до Центру. Встановлювався однорічний термін навчання. У положенні про школу зазначалося, що її завдання - у "всебічній освіті курсантів", котрі мають оволодіти несенням спеціальної служби (пройти курс спецдисциплін - В.С. ), ознайомитися з військовим, політичним і економічним становищем в УНР та за кордоном. До програми навчання входили також політична економія, політична географія, статистика, українська мова, іноземні мови (німецька, французька, польська, румунська), основи законодавства, економічна географія, комерційні бухгалтерія й діловодство, товарознавство, прикладна хімія і піротехніка, стенографія, стройова підготовка та гімнастика. Отже, після опанування згаданих предметів курсант школи ставав всебічно підготовленим працівником спеціальних служб, міг виконувати завдання розвідувальної, контррозвідувальної роботи, вести диверсійну діяльність, боротися з економічними злочинами.

До цього спеціального навчального закладу зараховувалися офіцери і військовослужбовці рядового складу віком від 18 до 30 років, що мали належний освітній рівень, а також добровольці з числа цивільної молоді. Курсантами могли стати і жінки віком від 18 до 25 років. Після закінчення школи її випускники зобов'язувалися прослужити в органах не менше трьох років [472] 233, ф.1078, оп.2, спр.70, арк.17-48 . У Тимчасових штатах Розвідочної управи та Інформбюро Генштабу передбачалися школи навчання агентів. У багатьох інших документах цих відомств, а також Департаменту політичної інформації МВС також ідеться про необхідність створення школи агентів спецслужб УНР [473] 233, ф.1092, оп.2, спр.176, арк.7; спр.339, арк.3; ф.1078, оп.2, спр.70, арк.17, 59-62 . Планувалося готувати агентів різних спеціальностей, у тому числі й агентів-резидентів для розвідки та контррозвідки, агентів-ходоків, агентів зв'язку тощо. Відомостей про функціонування названих навчальних закладів, їх штати, структуру, програми навчання немає. Не виключено, що йдеться про вищезгадану "Школу виховання розвідчиків", оскільки після її закінчення багато штатних працівників мали використовуватись у ролі агентів на найбільш гострих і відповідальних ділянках роботи. Значна ж частина із них мала статус позаштатних таємних працівників.