Володимир Сідак - НАЦІОНАЛЬНІ СПЕЦСЛУЖБИ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

З поваленням гетьманського уряду і приходом до влади Директорії були покликані до життя міністерства Української Народної Республіки. Одразу ж відчутною стала нагальна потреба сильного органу політичного розшуку для вирішення завдань як всередині країни, так і у запіллі противників. Наявні на той час військові спецслужби забезпечували переважно інтереси Головної Команди Українських республіканських військ. Тоді за рішенням уряду і був створений при Міністерстві внутрішніх справ "Політичний департамент", а при губернських і повітових комісарах - губернські та повітові "політичні відділи". При цьому поновлений законом від 3 січня 1919 р. Адміністраційно-політичний департамент МВС перейменовується в "Адміністраційний департамент". Політичному департаменту передаються усі справи політико-інформаційного характеру, а також кредити колишнього Департаменту Державної варти [411] 32, 1919, вип.1, с.6; 233, ф.1092, оп.2, спр.176, арк.1; спр.535, арк.8-8зв.; спр.537, арк.8-8зв.; спр.723, арк.3, 18 .

Головні завдання Політичного департаменту (ПД) були визначені такі: виявлення і припинення антидержавницької діяльності з боку політичних противників УНР, і в першу чергу партії комуністів, боротьба зі шпигунством, вивчення тилу противника та його військ. Виконував він і розвідувальну роботу щодо країн - потенційних противників УНР та можливих союзників.

Для співробітників ПД була розроблена "Інструкція по збиранню інформації". Документ цікавий в першу чергу тим, що дає уявлення про пріоритетні інтереси та визначені напрями діяльності цієї спецслужби, що випливали із згаданих вище завдань, в умовах постійних бойових дій, іноземної окупації та анархії в країні, підривних акцій ворожих УНР політичних сил.

Інструкція мала такі розділи:

1. Інформація про комуністичні організації в Україні. Пропонувалося звертати увагу на склад конкретних організацій, контакти між ними та іншими політичними течіями, їх ставлення до робітничого класу, селянства.

2. Агітаційна робота політичних партій і організацій. Інформація про їхні періодичні видання, листівки, відозви, проведення ними мітингів, зміст гасел, соціальне середовище, на яке спрямовується агітація. Зміст пропагандистської літератури.

3. Інформація про некомуністичні партії (українські, російські, польські, єврейські). Відомості про їх програми, організаційну структуру, ставлення до радянської влади та Директорії УНР, популярність серед населення.

4. Настрої населення республіки. Його ставлення до уряду УНР, Головного Отамана, радянської влади, до Польщі. Рівень національної свідомості.

5. Відомості про збройні повстання. Гасла, під якими вони розгортаються, склад учасників, характер дій повстанців (чи не є вони просто бандитизмом), як ставиться населення до повстанців.

6. Становище влади в регіонах, що не контролюються Директорією. Пропонується з'ясовувати, наскільки радянська влада міцно тримається в селах і містах, ставлення до неї населення, яку збройну силу вона має і проти кого проводить репресивну політику. Особовий склад надзвичайних комісій та міліції. Напрями їх діяльності та об'єкти зацікавленості.

7. Інформація про міжнаціональні відносини в Україні, політику радянської влади по відношенню до українців та української мови; відомості щодо виходу періодичних видань, роботи шкіл, про життєвий рівень населення, ціни на головні продукти харчування, обіг грошей, кооперативний рух, реквізиції більшовиків тощо.

8. Військова інформація. Місця дислокації і плани щодо передислокації військ противника, їх найменування, озброєння, постачання, одяг, харчування, політичні настрої серед особового складу, рівень дисципліни і ставлення до населення тощо.

9. Відомості про громадян, які активно співпрацювали з окупаційною владою або, навпаки, найбільш рішуче чинили їй опір [412] 233, ф.1092, оп.2, спр.535, арк.12-12зв., 13; оп.5, спр.17, арк.67 .

Виходячи з поставлених перед ПД завдань, Міністерством внутрішніх справ здійснювалась розробка штатів департаменту. Тимчасовий штат Політичного департаменту був затверджений 24.01.1919 р. Ним передбачено, крім керівництва інституції (директора і двох віце-директорів), сім підрозділів з загальною кількістю 309 співробітників та осіб допоміжного персоналу: Осібна канцелярія директора департаменту (пізніше загальний відділ) - для вирішення організаційних і кадрових питань (18 осіб); відділ внутрішньої інформації - для контррозвідувальної діяльності та боротьби з антидержавницькими акціями (216 осіб); відділ закордонної інформації - для проведення розвідувальної роботи щодо активно діючих проти УНР ворогів (штаби Червоної армії, Доброармія, махновський рух), а також стосовно країн - потенційних противників республіки й можливих союзників (13 осіб); відділ справ-бюро - для вирішення статистичних і аналітичних питань та ведення архіву (9 осіб); відділ юрисконсультський і слідчий - для правового забезпечення і супроводження оперативної діяльності підрозділів (11 осіб); відділ прес-бюро - для вирішення питань пропагандистського висвітлення в пресі діяльності ПД (7 осіб); відділ господарчий - для вирішення господарських і фінансових питань (35 осіб).