Володимир Сідак - НАЦІОНАЛЬНІ СПЕЦСЛУЖБИ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

Оскільки завдання, форми і методи роботи спеціальних служб УНР значною мірою детермінувалися воєнно-політичною та оперативною обстановкою, слід зупинитися на сукупності зовнішніх і внутрішніх чинників, що її визначали. Як відомо, територія УНР у 1919-1920 рр. стала ареною збройної боротьби республіки з інтервенцією радянської Росії та її сателіта - Української радянської республіки, російського "білого" руху, котрі ставили за мету ліквідацію незалежної Української держави як такої, та шовіністичної Польщі, що домагалася відторгнення частини її території. Це зумовило жорстокий характер збройного протиборства. Зрозуміло, воєнні дії супроводжувалися й активною розвідувально-підривною роботою іноземних спецслужб. Характерно, що при цьому широко використовувалися можливості ворожого УНР підпілля.

Доцільно коротко нагадати динаміку воєнно-політичної ситуації в Україні кінця 1918-1920 рр.: листопад 1918 р. - Буковина захоплена Румунією; травень-липень 1919 р. - Західна Волинь і Галичина загарбані Польщею; липень 1919 р. - румунські та чеські війська окупують Закарпаття [351] 82, с.52-53 . З листопада 1918 р. до квітня 1919 р. ряд південноукраїнських портових міст утримували війська Франції, Англії, Греції. На півдні України, на північних і північно-східних кордонах УНР з'явилися війська радянської Росії. Анулювавши Брестську мирну угоду, РСФРР заявила, що не визнає Україну суверенною державою. Прикриваючись створеним у Курську маріонетковим "Тимчасовим робітничо-селянським урядом України" та за допомогою його озброєних формувань, у січні-квітні 1919 р. війська радянської Росії захопили більшу частину території УНР. При цьому уряд РСФРР цинічно заявляв, що воєнні дії на території України ведуться виключно між військами Директорії й "незалежного" українського радянського уряду. Влітку 1919 р. активний наступ Добровольчої армії генерала А.Денікіна призвів до заміни радянського режиму окупаційною "білою" владою. За Директорією лишилися окремі райони Волині й Поділля. З листопада 1919 р. радянські війська при підтримці "червоних" партизан і селянської армії Н.Махна витіснили денікінців з більшої частини України. У травні 1920 р. польська армія спільно з союзними збройними силами УНР перейшла в наступ й 6 травня увійшла до Києва. Однак 12 червня радянські війська знову захопили Київ і до серпня 1920 р. повернули собі більшу частину Правобережної України. Тим часом, Крим і вся Таврія перебували під контролем "білого" генерала Врангеля [352] 86, с.219-230 .

Серед зовнішніх чинників впливу на воєнно-політичну та оперативну обстановку насамперед варто виділити такі: протистояння ворожих військ майже по всьому кордону УНР; розвідувально-підривні акції спецслужб іноземних держав і "білого" руху; зусилля ворожих УНР закордонних об'єднань, підтримуваних спецслужбами, по створенню на її території підпільно-повстанських формувань, організації антидержавних акцій; підривна робота іноземних спецслужб і ворожих УНР закордонних об'єднань проти її установ на території інших країн.

Найсерйознішим противником спецслужб УНР були Всеросійська надзвичайна комісія (ВНК), а також Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК), створена у грудні 1918 р. На лютий 1919 р. центральний апарат ВУНК складався з таємного, оперативного, юридичного та інструкторського відділів, а також ряду допоміжних підрозділів. Пізніше для розвідувальної роботи за кордоном створюється відділ іноземного контролю ("іноземний відділ") [353] 140, с.49 . З червня 1919 р. в центральний апарат ВУНК було внесено зміни. Відтепер він складався з Колегії, її президії, загальної канцелярії, інструкторського, транспортного, особливого (військова контррозвідка), місцевого відділів. Таємний відділ було розширено й поділено на окремі підрозділи, він почав виконувати й функції іноземного. Були також створені регіональні органи [354] 140, с.101 . Активну розвідувальну й контррозвідувальну діяльність проводили особливі відділи 12-ї та 14-ї радянської армій.

Трагічною реальністю роботи ВУНК стало позасудове переслідування та масові репресії ("червоний терор"). Розстріли без суду, катування, нехтування елементарними правами людини увійшли в практику більшовицьких надзвичайних слідчих комісій, що не могло не викликати відповідної протидії їхніх противників. "Обопільне озвіріння, - підкреслював відомий письменник В.Короленко, - сягнуло вже крайньої межі, і мені гірко думати, що історикові доведеться відзначати цю сторінку "адміністративної діяльності" НК в історії першої Російської Республіки, і причому не у XYIII, а в ХХ сторіччі..." [355] 83, с.38-39 .