Володимир Сідак - НАЦІОНАЛЬНІ СПЕЦСЛУЖБИ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

Завершуючи висвітлення правових аспектів проблеми, що розглядається, слід зазначити, що в ряді випадків було важко виявити формально-юридичний статус досліджуваних документальних джерел, оскільки частина необхідних реквізитів (затверджувальні санкції, підписи тощо) в них відсутня.

Аналіз системи підбору та підготовки кадрів Державної варти та її головних підрозділів показує, що при зарахуванні на службу до ДДВ перевага надавалася службовцям колишніх царських органів безпеки - поліції та жандармерії, адже це був єдиний на той час прошарок кваліфікованих спеціалістів з оперативно-розшукової діяльності, зовнішнього нагляду. Більше того, директор ДДВ П.Аккерман 1 серпня 1918 р. надіслав губернським старостам та градоначальникам телеграму такого змісту: "Прошу терміново запропонувати всім проживаючим в межах Вашої губернії колишнім жандармським офіцерам та нижчим чинам Корпусу жандармів і чиновникам, які служили в Російському Департаменті поліції, прибути в Київ, Департамент Державної Варти, Олександріївський палац, Освідомчий відділ, для отримання відповідного призначення в Києві та інших містах". На цей заклик прибували офіцери не тільки з України, а й з Росії. Таку кадрову політику Аккермана підтримувало командування австро-угорських окупаційних військ в Україні [259] 233, ф.1216, оп.1, спр.48, арк.228-229; ф.1064, оп.1, спр.16, арк.72-72зв. . Думається, що саме широке залучення до служби цих фахівців дозволило у стислі терміни налагодити непогану роботу системи освідомчих відділів. Хоча не завжди ці професіонали були патріотами України. Багато з них були поза політикою і працювали за матеріальну винагороду. Кадровому забезпеченню контррозвідки сприяла і виважена політика щодо неї Гетьмана П.Скоропадського.

Особлива увага приділялась комплектуванню освідомчих підрозділів ДВ. Керівництво ДДВ орієнтувало на необхідність підбирати для цієї служби людей, відданих справі, з досвідом роботи, енергійних, з позитивними моральними якостями. Адміністрація Гетьмана з самого початку подбала про позапартійність силових структур, справедливо вбачаючи в цьому запоруку зосередження їхньої уваги виключно на загальнодержавних інтересах, про невтручання корпоративних і партійних кланів у роботу спеціальних органів, недопущення дискримінації при вирішенні питання щодо прийняття на службу тієї чи іншої особи. 1 серпня 1918 р. було ухвалено закон "Про політично-правове становище службовців військового відомства", за яким військовослужбовцям суворо заборонялося входити "до складу і брати участь у будь-яких спілках, гуртках, товариствах, партіях... та інших організаціях, що мають політичний характер" [260] 54, ф.2, оп.7, спр.5, арк.23зв.; 158, с.62 . Такі ж вимоги висувалися і до співробітників ДДВ.

Необхідно зазначити, що Державна варта являла собою воєнізовану організацію. Її керівний склад і співробітники займали передбачені штатами посади певного класу. Частина посад могла займатися особами, які вважаються на військовій службі й іменуються штаб- і обер-офіцерами для доручень [261] 151, с.135; 233, ф.1216, оп.1, спр.16, арк.56-58; оп.2, спр.1, арк.29-30; ф.1064, оп.1, спр.288, арк.4-4зв.; 55, № 37 . Відповідно до закону, ухваленого Радою Міністрів і затвердженого 30 травня 1918 р. Гетьманом П.Скоропадським, чиновники Державної варти як урядовці, що перебували на державній службі, а також особи, котрі виявили бажання вступити на цю службу, повинні були дати обітницю (клятву - В.С. ). Того, хто відмовлявся приймати обітницю, не приймали на службу або звільняли зі служби [262] 55, № 11; 233, ф.1216, оп.1, спр.36, арк.70-70зв. .

Відрядження співробітника Державної варти на навчання здійснювалося, як правило, у двох випадках: при зарахуванні на службу (на її першому році) і при призначенні на нову посаду. Існували курси і школи ДДВ. Курси відкривалися в усіх губернських центрах за розпорядженням старости. Через них були зобов'язані пройти всі чини ДВ до помічників начальників районної варти включно.

Що стосується шкіл, то в них підвищували кваліфікацію переважно керівні кадри варти за конкретними напрямами роботи (були школи підвищення кваліфікації начальників відділів та їх помічників, працівників розшукових підрозділів залізничної варти та ін.) [263] 233, ф.1216, оп.1, спр.36, арк.46; 55, № 38 . Для слухачів читалися лекції з поточної політики, географії, української та російської мов, юридичних і спеціальних дисциплін. Лекторів залучали з МВС, губернських органів варти, судового департаменту, цивільних навчальних закладів. Велика увага в навчальному процесі приділялась аналізу політичної, оперативної та криміногенної обстановки в Україні [264] 147 . Усе це дає підстави вважати, що підготовка та підвищення кваліфікації співробітників ДВ організовувались відповідно до напрямків і обсягів їх роботи згідно з вимогами часу.